Рецензії та відгуки на книгу

У «Пастці» немає катастрофи — є повільне, виснажливе скочування вниз, яке майже не чути, поки не стане запізно. Це історія без героїв, без злодіїв, без хепі-енду — як саме життя, коли тобі не пощастило народитися внизу. Париж у Золя — це не місто закоханих, а бетонна пастка, де замість вулиць — зношені звички, а замість перспектив — дірки в стінах. Алкоголь тут — не символ розбещення, а ліки від безвиході, які перестають діяти. Золя показує, що пияцтво — не порок, а наслідок. Не причина, а симптом. Опис побуту — не декоративний, а функціональний: він не для антуражу, а щоб стало тісно.

Центральний герой з’являється у шахтарському селищі, де вже давно панує зневіра, і пробує зрозуміти, чому люди, які працюють до кісток, майже нічого не мають. Його революційні ідеї, народжені не з книг, а з голоду й приниження, стають сірником біля діжки з порохом. Золя не романтизує бідність. Його шахтарі — не герої, а звичайні люди, які б'ються за виживання. У їхніх домівках пахне пліснявою, в кухнях гримлять порожні каструлі, а діти з малих літ знають, як виглядає смерть. І ця реальність не подається як трагедія — це просто життя, яке є.

Ця новела є автобіографічною: колись батька Григора Тютюнника було відправлено в Сибір, а матір та кохана жінка разом шукали його. Новела «Три зозулі з поклоном» про кохання - нерозділене кохання Марфи до Михайла. У шлюбі жінка прожила всього два роки, потай кохала Михайла, одруженого із Софією, матірʼю оповідача. Перебуваючи у Сибіру, Михайло надсилає дружині листи, про надходження яких завжди знає Марфа. Вона просить листоношу пригорнутися до листа, плаче над ним. Цікаво, що Софія ніколи не вгадувала, в який день отримає листа від коханого.