Рецензії та відгуки на книгу

Нещодавно придбала декілька контрастних книжок. Скажу чесно: зробила це завдяки сертифікатам, які виграла за перемогу у конкурсі відгуків і рецензій. Спершу я не вірила в те, що дана методика працює. Так, я знаю, що новонароджені розрізняють лише чорне і біле, що вони бачать лише зблизька. Контрастні книжки являють собою картонки-розкладачки, на яких зображено геометричні фігури, тваринок і рослини у чорно-білих тонах, а на звороті розміщено картинки з додаванням третього кольору - зеленого, жовтого, блакитного. І своєрідним чином оформлено тло - також із чергуванням чорних і білих крапок.

Ібсен не виголошує маніфестів, не малює карикатур на патріархальне суспільство — він робить значно більше: дозволяє жінці мовчки вийти з кімнати. У діалогах немає зайвого — кожне слово функціональне, часом навіть безжальне. Автор створює відчуття клаустрофобії не через опис інтер’єру, а через психологічну атмосферу. У цьому просторі ніби нічого не трапляється — аж поки не стає ясно, що все давно вже трапилось. рішення героїні піти — не втеча, а акт народження. Вона залишає не чоловіка, а роль, яку виконувала з дитинства.

Це не продовження «Шоколаду» в класичному сенсі, радше новий виток знайомої мелодії. Материнська тривожність — головний нерв роману. Гарріс показує, що любов, навіть найсвітліша, може задушити, якщо не дає простору. І водночас — що без коріння не ростуть крила. Назва книжки звучить ніби з казки. Роман побудований як антикварна казка, розібрана на деталі і зібрана заново. Черевички — це не просто дитяча мрія, це тиск, пастка, стандарти, в які треба втиснути себе, щоб бути "належною", "успішною", "правильною". Цікавою є присутність нового персонажа — власниці взуттєвої крамниці.

Це роман про пам’ять, яка має смак; про слова, що пахнуть землею; про життя, що повільно визріває, мов вино в тіні старого льоху. На перший погляд — історія письменника, який намагається втекти від лондонського шуму і себе самого в старий будинок у французькому селі. Але Гарріс майже одразу виводить нас за межі сюжету: це не втеча, а повернення у внутрішній ґрунт. У спогади, у втрачений голос, у смак дитинства, що ховається не в фактах, а в запахах і дрібницях. Ключова ідея роману нездатність розрізнити минуле і теперішнє, коли серце досі не прожило колишнє.