Рецензії та відгуки на книгу

В українській літературі є декілька відомих байкарів. Це Григорій Сковорода та Леонід Глібов. Не всі знають, що байки писав також романтик Євген Гребінка, випускник, як і Гоголь, Ніжинської гімназії вищих наук, автор романсу «Очи чёрные». Втім, байки Гребінки є своєрідними, вони не мають аналогів у російській та грецькій чи французькій літературі. І не всі вони мають гостре антипанське і соціальне забарвлення. У школі ми вчили «Ведмежий суд» - байку, в якій розкрито всю ницість російської судової системи, її корупційність та несправедливість.

Це не маніфест і не трагедія, не інструкція з моральності й не сентиментальна історія дорослішання. Це спроба подивитись на людську гідність під кутом, де добро — не героїзм, а радше звичка, а зло — не демон, а втома від співчуття. Стиль Лі — стриманий. Вона не грається з формою, не вигадує нові мови — просто дозволяє історії розгортатися, майже як дитяче спостереження за світом дорослих. Але саме це спостереження, щире, не притрушене пафосом і моралізаторством, оголює речі болючі й справжні.

У "Сонячному промені у холодній воді" драма тиха, без скандалу, без фінальної крапки — просто тонкий зсув у внутрішньому ландшафті. Цей роман про зустріч двох самотностей. Парижанин,  хто навчився жити серед людей і бути при цьому відстороненим. Жінка з провінції, що випадково з’являється у його житті, як той сонячний промінь. Здавалося б, усе просто: кохання, несподіване й невчасне. Але в Саган нічого не буває просто. Назва роману працює як метафора: тепло зустрічається з холодом, мить — з порожнечею, жива присутність — з емоційним ступором.

Кожна історія в цій добірці — як віконце у просте життя, де тепло не вогнів, а співчуття. Олкотт працює в межах мініатюри, але її оповідання не дріб’язкові. У «Маленькому червоному гаманці» — вибір, зроблений дитиною, важить більше, ніж сотні пишних слів. У «Різдвяній індичці» — жарт і щирість поєднуються так, що сміх не глушить серйозності. «Скарбничка Дейзі» говорить про багатство, що не вимірюється грошима. Ці тексти не конструюють ідеального світу, вони просто звертають увагу на те, що в нас уже є — або могло б бути, якби ми бачили трохи глибше.