Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у жовтні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Приземлення великої особистості
Леонардо да Вінчі. Для мене це велична особистість, геній. У дитинстві я із захопленням дивилася про нього документальний фільм й мріяла теж здійснити якесь відкриття. А після Дена Брауна Леонардо отримав другу молодість. Відповідно чогось подібного я очікувала і від цієї книги. Будучи активним читачем КСД, я її придбала, причому на ті часи коштувала книга чимало. Світовий бестселер. Сіла я читати цей «бестселер». Таке враження, нібито читач має бути не дуже ерудованим, адже мова написання проста, із сучасним сленгом. В епоху кінця 15 століття я не поринула.
#
Oh my God, yes💅🏻
Дуже класна книга з тропом від ворогів до коханців
Дуже смішна книга на літо, яка починається дуже легко та світло, але під кінець вас очікує дуже несподівана багатоповерхова драма, але все одно буду радити та перечитувати ще багато разів 🤗
А якщо вам подобається "Постукай в мої двері" то ця книга зайде вам на всі 100
Оспівування Богдана Хмельницького
Праця «Україна на переломі» є важливою для політологів, а не для істориків. Не можна сказати, що Липинський подає якісь унікальні факти про Богдана Хмельницького чи про його наступників. Цінність праці - у міркуваннях автора. Одним із таких міркувань є дискусія про Переяславську умову і Переяславську легенду. Умова - це зміст Переяславської ради 1654 року, коли Богдан Хмельницький оформив своє звернення до московського царя, аби той допоміг у боротьбі з поляками. Цар тоді відмовився присягнути гетьманові, апелюючи до традиції, що царі не присягають.
Ідеологія українського консерватизму
Вʼячеслава Липинського прийнято вважати ідеологом українського консерватизму та засновником державницької школи української історіографії, а працю «Листи до братів-хліборобів» - маніфестом консерватизму. Липинський прожив коротке життя, працював на високих дипломатичних посадах за кордоном, був прихильником монархізму й гетьманства. Тільки гетьман може відродити незалежну Україну. Різко засуджував націоналістів і соціалістів, оспівував фермерів і хліборобів, вважаючи їх класом, здатним відродити Україну. Тому, власне, він до них і звертається у формі листів.
Гамлет, принц данський
«Гамлет» — це не трагедія про помсту. І не історія про нерішучість. Це глибоке занурення в саму межу між думкою і дією. Шекспір пише про людину, яка бачить занадто багато і не може з цим нічого вдіяти. Мова «Гамлета» — не засіб спілкування, а поле бою. Персонажі говорять так, ніби не довіряють власним словам. Все сказане розпадається, затуманюється, перетворюється на запитання. І майже кожне з них — без відповіді. Особливо вустами самого Гамлета, який більше слухає себе, ніж когось. Шекспір не просто занурює героя в рефлексію. Тут кожен крок вперед супроводжується тінню сумніву.
Сон літньої ночі
«Сон літньої ночі» — одна з найлегших п’єс Шекспіра за тоном, але, можливо, одна з найхитріших за суттю. Це не просто комедія з чарами, закоханими та перевтіленнями. Це — витончена гра з природою ілюзії, де театр, сон і кохання зливаються в одне і жодне з них не видається достовірним до кінця. У цьому тексті немає надійної точки опори. Все пульсує, змінюється, ковзає — і так само змінюються почуття, тіла, слова. Те, що здається справжнім, виявляється випадковим; те, що мариться, набуває сили реального. Шекспір тут — не мораліст і не романтик.
Ромео і Джульєтта
Стиль п’єси — мінливий, як настрій героїв. Від легкого жарту й бешкетного римування — до фатальної лаконічності фіналу. Лексика у Ромео — хвиляста, як його почуття: то перебільшена, то піднесена, то різко земна. Джульєтта ж говорить точніше — її мова несе більший внутрішній вогонь, менш риторичний, але глибший. Вона не "закохана", вона — у ситуації, де любов змушує її дорослішати швидше, ніж дозволяє час. У цьому творі багато простору — балкони, вулиці, нічні сади, склеп. Але що далі, то тісніше стає всередині. Простір стискається, рух обмежується.
Мандрування. Курортник. Поїздка до Нюрнберга
Ці тексти — не описи подорожей у звичному сенсі, а глибоко індивідуальні спроби осягнути реальність через рух, відстань, випадковість зустрічей і навіть самотність. «Мандрування» — не стільки про географію, скільки про внутрішнє блукання. Гессе не спішить, не захоплюється барвами міст, не намагається зачарувати читача. Тут іронія межує з розчаруванням, а короткі абзаци вміщують цілі періоди внутрішнього пошуку. У «Курортнику» з'являється тонкий гротеск — Гессе вивчає буржуазне дозвілля як майже театр абсурду.
Петер Каменцінд. Під колесами
Петер тікає з маленького села до університету, до міст, до жінок, до мистецтва — і повертається не тому, що знайшов, а тому, що втомився шукати. «Петер Каменцінд» — не про події, а про поступове розшарування внутрішньої тканини. Петер п'є, блукає, пробує жити — але за кожною сценою стоїть відчуття, що його життя — це щось, чого він не міг втримати в руках. «Під колесами» — жорсткіша і точніша повість. Гессе тут ближчий до соціального експерименту, але його цікавить не суспільство як система, а окрема дитина, що потрапляє у нього, як у жорна. Ханс здібний, слухняний, "перспективний".
Гертруда. Росгальде
У цих двох творах — відлуння однієї ідеї: бути митцем означає бути відокремленим. Але не з гордості чи пихи, а з природи. У «Гертруді» і «Росгальде» Гессе підбирається до самої межі між творчістю і життям, між звуком і мовчанням. «Гертруда» — це роман про форму любові, яку може дозволити собі людина, занурена в мистецтво. Герой живе у звуках, але не в подіях. Його стосунки з Гертрудою не розгортаються, а ніби застигають у певній тональності — недомовленій, витонченій, болісній. Його музика — це спосіб не спілкування, а проживання неможливого.