You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Ґарет Джонс "Ціна правди"
Людина правди. Відчайдушний сміливець, який наважився розкрити світу істину справедливість. Для нього правда була понад усе - правда ціною життя.
Ґарет Джонс - приклад Людини, яка все своє життя шукала саме Правду та не боялася голосно про неї розповісти. Валлієць за походженням, журналіст за покликанням. Впродовж 1930-1933рр. тричі відвідуючи СРСР, Ґарет стає свідком сталінського п'ятирічного індустріального "дива" та його наслідками -мільйонами померлих від голоду людей.
Мірослав Влеклий "Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала"
Ще недавно значення Голодомору в Україні сприймалося як найтрагічніша подія в українській історії, але в умовах фактичної російсько-української війни Голодомор став ще й "лакмусовим папірцем" у світогляді українців.
Ще читаючи книгу журналістських статей Ґарета Джонса "Ціна правди" мою увагу привернуло написання журналістом тексту "Великий голод в Росії" ( зрозуміло, що журналіст ідентифікував її як СРСР). От власне Україна Ґаретом згадувалася зовсім побіжно.
Підмосков'я, Поволжя, Кубань, Південний Урал, Західний Сибір - райони, які теж потерпали від штучного геноциду.
Робер Мерль «Мальвіль»
Остання книга прочитана мною перед війною, і як би це страшно не звучало – книга приділена темі атомної війни, точніше - її наслідкам.
У 70-х роках французький письменник Робер Мерль дуже проникся питанням боротьби людей та держав за приборкання атомної смерті, тому й – написав книгу як своєрідну пересторогу для керманичів держав та застереження людству.
Левко Лук'яненко "Сповідь у камері смертників"
Батько української незалежності. Дисидент, двадцять п'ять років життя якого пройшли за колючим дротом. Всі роки ув'язнення Левка Григоровича комуністична влада намагалася "виправити" його під себе, вибити такий для них небезпечний український дух. Не змогла. Не зламала.
Людина, яка ще з 50-х рр. виношувала мрію. Мрію про незалежну Україну. Ці думки - це єдине, що не дало згинути Левку Лук'яненку на каторзі в Сибіру. Завдяки цій великій мрії, українці стали вільними людьми.
Володимир Яворівський «Марія з полином наприкінці століття»
Донедавна Чорнобильська трагедія вважалася найбільшою техногенною, екологічною, соціальною катастрофою людства. Разом з тим -найнедбалішою, найнедолугішою помилкою правління СРСР.
Та тепер ствердно можна казати, що це беззаперечно був ще й геноцид. Черговий геноцид українського народу.
Дешевий атомний реактор, збудований похапцем нашвидкоруч поблизу міста-двомільйонника. Експеримент з понаднормового вироблення електроенергії напередодні травневих свят.
Джозеф Хеллер "Пастка на дурнів" ("Пастка-22")
Є у цьому романі такий момент, у якому офіцер ґвалтує покоївку, душить її, а потім як сміття викидає через вікно четвертого поверху. Йому намагаються пояснити жахіття скоєного, а він навіть на повному серйозі цього не розуміє - адже щодня скидає на цивільні будівлі тонни вибухівки, у яких по його ж вині гинуть тисячі таких дівчат. І за це він ще й отримує нагороди. Так у чому ж різниця?
Микола Куліш "Мина Мазайло"
У сьогоднішні, буремні для України часи фраза "без мови немає нації" набула важливішого сенсу, ніж за всі роки незалежності країни.
Ще донедавна багатьма сприймалося, що українська мова - це мова провінціалів. Сільська мова. Мова хатнього вжитку селян.
І здавалося, що в українській народності повинен був відбутися катарсис, якась подія, щоби прийшло усвідомлення, очищення та просвітлення нації. Прийняття незалежності не стало тим піком, ним стала війна.
Ентоні Берджес "Механічний апельсин"
"Коли людина позбавлена вибору, вона перестає бути людиною"
Вона перетворюється в агресивну істоту, втрачає людську подобу, вона вбиває невинних людей, ґвалтує жінок, проводить наругу над старшими людьми, грабує та знищує...
Лише спричинюючи жорстокісь ця істота отримує відчуття задоволення та насолоди.
Вона не переймається чимось духовним, ніякої моральної складової, в неї просто примітивний світ мислення. А геноцид людей у її стрийнятті перетворюється на щось буденне.
Dymphna Cusack "Heatwave in Berlin" (Дімфна Кюсак "Спекотне літо в Берліні")
"Я ніколи не дивилася в ту сторону" - просто цинічна відповідь німки на запитання як їй доводилося виховувати дітей, живучи поряд із крематорієм.
Відчуженим бути легко....Але ж які від цього наслідки?
Спекотного літа 1959-й року доля закидує молоду австралійку в Берлін. Жінка, в країні якої провадяться війни лише із кенгуру, отримує політичне просвітлення. Вона дізнається правду.
Не так правду про звірства війни. Частково вона про них чула.
Джон Герсі "Хіросіма"
Їх називають "хібакуся" - людей, які зазнали впливу ядерного вибуху і вижили. Нібито щасливці, але не зовсім.
Ранок 6 серпня 1945р. Хіросіма. Офіційно війна не завершена. Хтось поспішає на роботу, хтось неквапно заварює собі каву, хтось спостерігає за своїми сонними у ліжку дітьми.
[ Еге ж життя солодке, цінуй кожну його мить, воно таке непередбачуване ]
А хтось в цей момент ставить жирну [атомну] крапку у закінченні війни.
Яскравий спалах. Вибух. Без надто гучних звуків. По мирних людях. І це після побачених звірств, що творилися в Європі під час війни.