Рецензії та відгуки на книгу

У "Чумі" Камю знову повертається до своїх головних тем — абсурд, свобода, відповідальність. Чума тут не метафора, а багатошарова фігура: фізична, моральна, історична. Вона — умова, у якій стає видно людину такою, якою вона є. Стиль Камю точний: нічого зайвого, жодного драматизму, лише факти, жести, втома. У героїв немає героїзму в традиційному сенсі, зате є звичка робити свою роботу. І ця звичка виявляється чи не єдиною формою гідності. Доктор, який записує історію чумного міста, не вірить у Бога, не шукає слави, не сподівається на диво. Він просто лікує.

Світ, у якому живе головний герой не стільки ворожий, скільки байдужий. Ця байдужість глибша й страшніша за ненависть. Вона не кричить, не протестує, не намагається переконати. «Чужий» — це не історія про злочин чи суд. І не портрет «безсердечного» чоловіка, який не заплакав на похороні матері. Це книга про людину, яка раптом перестає грати за неписаними правилами суспільства. Мерсо — не бунтівник, не герой і не мученик. Він просто не робить вигляду. Його щирість — гола, незручна, беззахисна — лякає інших.

Фолкнер написав «Крадіїв» наприкінці життя — і це відчувається. У цьому романі немає тої згустилої темряви, що нуртує в його ранніх творах. Натомість — м’яка іронія, теплий присмак ностальгії й оповідь, що більше схожа на притчу про хлопчика, який разом із дорослими краде автомобіль і вирушає в дорогу, де втрачає дитинство, але не наївність. Проза Фолкнера тут змінює свій хід: вона більше не задихається в багаторядкових реченнях, а тече — вільно, неспішно, з відчуттям внутрішнього спокою. Це, мабуть, один із його найдоступніших романів — і водночас найбільш двозначних.

Про Кобо Абе вперше дізналася в університеті, ми вивчали «Жінку в пісках» та «Людину-коробку». Другий роман, зізнаюся, сподобався мені більше. Про що ж «Жінка у пісках»? Про вічність і примарність боротьби, про спокій і звичку, про кохання і втрату, про неминучість долі. Чимось нагадав мені «Міф про Сізіфа» Альбера Камю. Якщо Сізіф підіймає нагору камінь, чекає, що ось-ось дістанеться вершини, але врешті падає, то герої японського письменника все життя ведуть боротьбу із піском. У цьому сенс їхнього існування. Головна героїня втратила у піску чоловіка і дитину.