Рецензії та відгуки на книгу

Моє дитинство припало на 1990-ті, коли по телевізору було лише декілька каналів, а на вихідних УТ-1 часто демонстрував концерти. І саме тоді я вперше дізналася про Вадима Крищенка. Згодом виявилося, що він мій земляк, що народився в Житомирі. Тоді мені здавалося, що всі українські співаки зверталися до нього по вірші. І дійсно, серед виконавців пісень Крищенка Іво Бобул, Лілія Сандулеса, Павло Зібров, Астрая, Алла Кудлай, Назарій Яремчук. Найбільше ж мене вразила нині культова пісня у виконанні Іво Бобула «Берег любові».

Есе «Міф про Сізіфа» було написано в роки другої світової війни, у 1942 році. На початку твору філософ зауважує, що у філософії є лише одна важлива проблема. Це проблема самогубства. А відправною точкою є абсурд. Головним же питання філософії є таке: чи вартим є життя того, щоб його прожити. Предметом есе, за автором, є звʼязок між абсурдом і самогубством. Камю міркує над причинами, які схиляють людину до самогубства. Проте не вважає світ абсурдним. Існує фізичне та філософське самогубство.

Для мене ця книга стала бальзамом на душу. Щойно виписали з пологового, і я не знала, що робити далі. В дитини невеликі прищики на носику, що робити? Виявилося, що це все норма. Дитя постійно хоче їсти. Так і має бути. Таке враження, що автори книги читали мої думки і дали відповіді на всі запитання, які виникають у батьків одразу після народження дитини.

Тут розповідь не ведеться, а розпадається, не починається, а вже триває. Це роман не про події, а про відчуття часу, що розповзається. У центрі — сім’я колись впливова, а тепер знесилена, зламана. Їхній занепад — не трагедія, а тиха деградація, де кожен персонаж намагається втриматися на уламках пам’яті, звички, минулої гідності. Форма тут — окремий організм. Чотири голоси, чотири перспективи. Особливо вражає перша частина, подана від імені розумово неповносправного героя, у якого не розділяються минуле і теперішнє, слово і подія. Його свідомість — як ріка, що не знає русла.