Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Новий підхід до історії
168 сторінок тексту. Чи достатньо цього для того, щоб розповісти про розвиток країн третього світу у новий час? Мені здається, що ні. Цього замало! Про саму Японію можна говорити багато, про визвольний рух у Латинській Америці тим більш. А як же Османська імперія та хоча б російсько-турецькі війни? Однак, як виявилося, можна.
Дев’ять оповідань
“Дев’ять оповідань” — це книга, у якій не сюжет веде читача, а внутрішній рух людини, її крихка спроба бути живою серед тиші, що настала після великих потрясінь. Селінджер не створює великих подій — він спостерігає, як дрібні емоційні зсуви стають землетрусами у свідомості його героїв. Світ цих оповідань заселений людьми, які нібито живуть звичайно — телефонують, пишуть листи, розмовляють у кав’ярнях, — але за цією зовнішньою звичністю постійно відчувається щось зламане. У “Чудовому дні для рибки-бананки” смерть виростає з невимовного, майже невидимого болю.
Загадкове Полісся
Свого часу поява цієї брошури мала резонансний характер, адже автор - доктор історичних наук, професор, завкафедри в Житомирському інженерно-технологічному інституті - Борис Кругляк поставив під сумнів чимало даних з літопису «Повісті времʼяних літ». Узагалі період Київської Русі є легендарним та фантазійним, якщо можна так сказати. У нас по суті є одне офіційне джерело, створене в 12 столітті, тоді як оповідь ведеться про століття девʼяте, десяте, одинадцяте. Це якби мені зараз запропонували написати історію України сімнадцятого століття, спираючись на фольклор та перекази.
Стародавня історія міста
Іван Іванович Ярмошик. Непересічна особистість. Доктор історичних наук, професор, певний час - завідувач кафедри, декан історичного факультету, співробітник краєзнавчого музею, знаний археолог. А ще - науковець від Бога. У далекі 1990-ті, коли видати книгу було справою честі і в той же час коштувало неймовірних зусиль, тим паче - краєзнавчого характеру, - він радує житомирян брошурою про археологічну історію Житомира, де прагне коротко розповісти про найголовніше. Насамперед - про історію походження міста та його назви.
Ловець у житі
Селінджер препарує стан, коли світ здається фальшивим. А кожен дихаючий поруч — частиною вистави, в якій ти не хочеш брати участі. Колфілд — не герой і не антигерой. Він — звук, що спотворюється в динаміку дорослого світу. Його голос — суміш протесту, ніжності й розпачу. У його монологах немає правильних висновків, лише відчайдушна спроба зрозуміти де закінчується щирість і починається брехня, яку ми називаємо “зрілістю”. Мова Селінджера — це живий пульс. Вона тече уривками, вибухами, повтореннями, як справжня людська думка, що ніяк не може себе впіймати.
Ожинове вино
На поверхні — історія про письменника, який тікає з міста до французького села аби знайти натхнення. Але під цим сюжетом — пошук смаку життя. Книга говорить про пам’ять, що не відпускає. Про те, як минуле може визріти в нас, немов вино в темній пляшці — поки ми самі не відважимось її відкоркувати. “Ожинове вино” — це роман про алхімію між людиною і землею, між письмом і досвідом. Про те, як кожна історія має свій сезон дозрівання. І коли він настає — не треба бігти. Треба відкрити пляшку, вдихнути і по-справжньому скуштувати.
П’ять четвертинок
Гарріс створює історію — варить її, як повільне варення зі спогадів, де кожен шматочок минулого має свій смак і свій біль. У центрі жінка, яка не тікає від минулого, але живе в ньому, наче в будинку без вікон. Її спогади — не ностальгія, а зворотна сторона дитинства, темна й непередбачувана. Гарріс не романтизує пам’ять — вона показує її як стихію: теплу, коли гріє, і руйнівну, коли повертається. Кожен розділ — ніби рецепт, де між рядками замішано провину, кохання, страх. Іноді здається, що Гарріс не пише про людей, а про їхній післясмак — те, що лишається, коли все вже сталося.
Крадійка суниць
Гарріс знову повертає у знайомий світ, де звичайне приховує дивну магію. А запахи, смаки й спогади переплітаються. Але цього разу — не просто продовження “Шоколаду”. А осмислення того, як час стирає межі між добром і спокусою, правдою й легендою, материнством і самотністю. Ідея роману — про пам’ять, що зберігається не у світлинах, а в смакові, у ритуалах. “Крадійка суниць” про спробу повернути собі частинку себе, зниклу разом із часом. І коли остання сторінка закривається, залишається відчуття, ніби ти й сам щойно щось украв — крихту спогаду.
Класицизм у всій красі
Класик комедії - Мольєр. Шкільна програма і твір «Міщанин-шляхтич». Великий французький драматург насміхається з міщанина, що мріє про дворянство, оплачує послуги різних непотрібних учителів, витрачає кошти на дорогий одяг та подарунки потенційній коханці. Пан Журден має чинити так, як інші дворяни. Він не бажає усвідомлювати того, що його використовують як мішок із грошима, що з нього кепкують та серйозно не сприймають.
Поезія Помаранчевої революції
Листопад 2004 року для багатьох українців є важливим. Насамперед з політичної сторони. Це був місяць змін та свободи, першого Майдану - Помаранчевої революції. Юра Малихін, молодий поет з Житомира, тоді ще був студентом історичного факультету педуніверситету, проте вже мав не одну збірку поезій. Натхненний революцією, він пише цю книжечку, всі вірші в якій поєднані духом свободи, вірою у зміни на краще, у революцію. У вступі він про це й говорить.