Ця книга важким каменем запала мені в душу, про неї я згадаю досить часто, напевне частіше ніж будь-яку іншу книгу. І не помилюся, якщо скажу, що саме такого ефекту чекаю від читання - щоб брало за живе, а прочитавши книгу ще довго, обдумувати прочитане.

Це моє перше читацьке знайомство із диктаторським романом латиноамериканського континенту. Читаєш, і кров холоне, від усвідомлення прочитаного. Звісно, що у якій би країні нашої планети диктатура не існувала, розумієш, що всюди вона натягує на себе жорстоку маску зла, проводить насильство та безневинно замордовує  життя людей.

Відзначу, що попри таку важливу тему М.В. Льйоса майстерно відтворив природу диктатури. Жах навіює розуміння про те, як одна людина в країні здатна викликати у всіх жителів страх та духовне спустошення.

Я дуже люблю розгадувати символи, які письменники закладають у своїй творчості. А Іво Андрич - геніальний майстер у зашифровувані символів.
Сама назва твору підказує, що письменник акцентує увагу на єднання та зв'язок. Тому й міст через річку Дрина виступає символом зв'язку між багатонаціональними народами Балканських країн - сербами, хорватами, боснійцями, він виконував функцію єдності людей різної релігії та віросповідання - християн, мусульман, євреїв, мусліман.

Люблю творчість Томаса Манна, щоразу читаючи його твори, переконуюся наскільки тонко він відтворював течію декаденства. От цього разу мій вибір зупинився на збірці новел "Чорний лебідь". Мені подобається як письменник змальовує психологічний аспект людини, як він володіє пером, аби відобразити справжню її натуру.

У новелі "Чорний лебідь" Томас Манн відтворює фаталізм нестандартних відносин. Якщо врахувати період написання новели - то це своєрідний маніфест патріархальному старому світу.