Рецензії та відгуки на книгу

You are here

Рецензії та відгуки на книгу

5
Середня: 5 (1 оцінок)

Оспівування Богдана Хмельницького

Праця «Україна на переломі» є важливою для політологів, а не для істориків. Не можна сказати, що Липинський подає якісь унікальні факти про Богдана Хмельницького чи про його наступників. Цінність праці - у міркуваннях автора. Одним із таких міркувань є дискусія про Переяславську умову і Переяславську легенду. Умова - це зміст Переяславської ради 1654 року, коли Богдан Хмельницький оформив своє звернення до московського царя, аби той допоміг у боротьбі з поляками. Цар тоді відмовився присягнути гетьманові, апелюючи до традиції, що царі не присягають.

вподобати
0 користувачів вподобало.
0
Нема оцінок

Ідеологія українського консерватизму

Вʼячеслава Липинського прийнято вважати ідеологом українського консерватизму та засновником державницької школи української історіографії, а працю «Листи до братів-хліборобів» - маніфестом консерватизму. Липинський прожив коротке життя, працював на високих дипломатичних посадах за кордоном, був прихильником монархізму й гетьманства. Тільки гетьман може відродити незалежну Україну. Різко засуджував націоналістів і соціалістів, оспівував фермерів і хліборобів, вважаючи їх класом, здатним відродити Україну. Тому, власне, він до них і звертається у формі листів.

вподобати
0 користувачів вподобало.
4.25
Середня: 4.3 (4 оцінок)

Гамлет, принц данський

«Гамлет» — це не трагедія про помсту. І не історія про нерішучість. Це глибоке занурення в саму межу між думкою і дією. Шекспір пише про людину, яка бачить занадто багато і не може з цим нічого вдіяти. Мова «Гамлета» — не засіб спілкування, а поле бою. Персонажі говорять так, ніби не довіряють власним словам. Все сказане розпадається, затуманюється, перетворюється на запитання. І майже кожне з них — без відповіді. Особливо вустами самого Гамлета, який більше слухає себе, ніж когось. Шекспір не просто занурює героя в рефлексію. Тут кожен крок вперед супроводжується тінню сумніву.

вподобати
0 користувачів вподобало.
0
Нема оцінок

Сон літньої ночі

«Сон літньої ночі» — одна з найлегших п’єс Шекспіра за тоном, але, можливо, одна з найхитріших за суттю. Це не просто комедія з чарами, закоханими та перевтіленнями. Це — витончена гра з природою ілюзії, де театр, сон і кохання зливаються в одне і жодне з них не видається достовірним до кінця. У цьому тексті немає надійної точки опори. Все пульсує, змінюється, ковзає — і так само змінюються почуття, тіла, слова. Те, що здається справжнім, виявляється випадковим; те, що мариться, набуває сили реального. Шекспір тут — не мораліст і не романтик.

вподобати
0 користувачів вподобало.
3
Середня: 3 (3 оцінок)

Ромео і Джульєтта

Стиль п’єси — мінливий, як настрій героїв. Від легкого жарту й бешкетного римування — до фатальної лаконічності фіналу. Лексика у Ромео — хвиляста, як його почуття: то перебільшена, то піднесена, то різко земна. Джульєтта ж говорить точніше — її мова несе більший внутрішній вогонь, менш риторичний, але глибший. Вона не "закохана", вона — у ситуації, де любов змушує її дорослішати швидше, ніж дозволяє час. У цьому творі багато простору — балкони, вулиці, нічні сади, склеп. Але що далі, то тісніше стає всередині. Простір стискається, рух обмежується.

вподобати
0 користувачів вподобало.
0
Нема оцінок

Мандрування. Курортник. Поїздка до Нюрнберга

Ці тексти — не описи подорожей у звичному сенсі, а глибоко індивідуальні спроби осягнути реальність через рух, відстань, випадковість зустрічей і навіть самотність. «Мандрування» — не стільки про географію, скільки про внутрішнє блукання. Гессе не спішить, не захоплюється барвами міст, не намагається зачарувати читача. Тут іронія межує з розчаруванням, а короткі абзаци вміщують цілі періоди внутрішнього пошуку.  У «Курортнику» з'являється тонкий гротеск — Гессе вивчає буржуазне дозвілля як майже театр абсурду.

вподобати
0 користувачів вподобало.
0
Нема оцінок

Петер Каменцінд. Під колесами

Петер тікає з маленького села до університету, до міст, до жінок, до мистецтва — і повертається не тому, що знайшов, а тому, що втомився шукати. «Петер Каменцінд» — не про події, а про поступове розшарування внутрішньої тканини. Петер п'є, блукає, пробує жити — але за кожною сценою стоїть відчуття, що його життя — це щось, чого він не міг втримати в руках. «Під колесами» — жорсткіша і точніша повість. Гессе тут ближчий до соціального експерименту, але його цікавить не суспільство як система, а окрема дитина, що потрапляє у нього, як у жорна. Ханс здібний, слухняний, "перспективний".

вподобати
0 користувачів вподобало.
0
Нема оцінок

Гертруда. Росгальде

У цих двох творах — відлуння однієї ідеї: бути митцем означає бути відокремленим. Але не з гордості чи пихи, а з природи. У «Гертруді» і «Росгальде» Гессе підбирається до самої межі між творчістю і життям, між звуком і мовчанням. «Гертруда» — це роман про форму любові, яку може дозволити собі людина, занурена в мистецтво. Герой живе у звуках, але не в подіях. Його стосунки з Гертрудою не розгортаються, а ніби застигають у певній тональності — недомовленій, витонченій, болісній. Його музика — це спосіб не спілкування, а проживання неможливого.

вподобати
0 користувачів вподобало.
0
Нема оцінок

Душа дитини. Останнє літо Клінгзора

Ця книга — як дві прозорі пластини, накладені одна на одну: дитинство і кінець, зародження й вичерпання. У «Душі дитини» — перше тремтіння свідомості, коли світ ще непропорційний, коли моральні контури тільки малюються. У «Останньому літі Клінгзора» — втомлена спроба ще раз доторкнутись до краси перед остаточним затемненням.  «Душа дитини» — це не сентиментальний портрет хлопчика, а уважне вдивляння в те, як народжується особистість. Герой не викликає ані співчуття, ані захвату — він радше щось дуже знайоме. У ньому багато незручного, сором’язливого, такого, що хочеться забути про себе.

вподобати
0 користувачів вподобало.
0
Нема оцінок

Нарцис і Гольдмунд

Ця книжка не про протистояння розуму й чуттєвості, не про вибір між монастирем і дорогами світу. Це історія про те, як людина намагається прожити себе. Нарцис — це форма. Гольдмунд — вміст. Нарцис, хоч і мовчазно милується своїм віддзеркаленням у світі знань, відчуває порожнечу. Гольдмунд — навпаки, повен життя до країв, але розчиняється в ньому, втрачає себе в кожній жінці, в кожному образі. І коли Гольдмунд вирізає фігуру Діви Марії, він не просто творить — він намагається зафіксувати те, що завжди вислизає. І все ж, попри час і місце дії, «Нарцис і Гольдмунд» — це роман дуже сучасний.

вподобати
0 користувачів вподобало.