Львів. Скільки віхів історії він увібрав у себе? У моменти, коли проходиш центральною частиною міста і поринаєш у його величну красу, навіть не замислюєшся, як багато крові тут пролито.

Творчість Вернера фон Гейденстама мені дуже перегукується із творчістю Пера Леґерквіста та Сельми Лагерлеф.
Усі троє - шведи, усі троє - Нобелівські лауреати з літератури, і усі троє торкнулися тонкого фаустівського питання пошуку себе і розмежування віри та релігії.

Дуже цікаво співставляти те як от Пер Леґерквіст підійшов до даного питання крізь призму грішника Варавви, Сельма Лаґернеф крізь образ розбійника Єсту Берлінґа, а от Вернер фон Гейденстам - навпаки розкриває питання пошуку віри зі святою Берґіттою.

Уже з перших рядків можна дати оцінку головному героєві-оповідачеві. Це естет, який до найдрібніших деталей прописує страждання, мов насолоджується та пишається ними. "Це ж було вже!" - вигукує Кучма в моїй голові. Так, відчуття того, що я це все десь бачила, не полишає мене до останнього слівця.

Раскольніков, який убив бабцю, а потім сторінок двісті страждав від мук совісті.

Герасим, який утопив Муму, бо він чєловєк малєнькій і нічєво нє может сдєлать.

Гумберт, який гвалтував маленьку дівчинку, бо це ж вона його спровокувала.

                                         ПОЕТИЧНИЙ ВЕРНІСАЖ «ПОЛІТТЯ»

Коли поезія душі Своїм крилом злегка торкнеться,

Тоді Бориса Боровця “Поліття” в тій душі озветься.

А з ним і почуття, й думки,

Що колобродять і вирують.

І знов пірнаєш залюбки

В слова, що помисли нуртують.

Світанки юності у помахах коси,

І стежка в поле, і життя, що любим...

Цю поетичну свічку не згасить,

І кожен кущик в ній, мабуть, не згубим.

Тетяна Марцинюк