Зізнаюся, що почала читати цей роман англійською, але десь на сотій сторінці перестала розуміти зміст, тож взяла переклад на українську і розпочала спочатку. Знаю, що ця книга писалася тоді, коли пані Гілберт «втомилася» від життя з чоловіками і обрала за партнерку жінку. Саме тому «Місто дівчат» контрастує із «Їсти. Молитися. Кохати». Відчувається втома від чоловіків і пошук жінки, точніше - підсвідоме виправдання такого життєвого переходу авторки. Не мені її засуджувати. «Місто дівчат» - це талановито написана книга а ла «Секс і місто» чи «Німфоманка».

Спершу мені здалося, що я читаю детектив. Адже головна героїня прагне за малюнками дитини розгледіти вбивство. Пізніше я стала усвідомлювати, що тут не обійшлося без містики і без спілкування з духами. Насправді розвʼязка є неочікуваною і чудово підійшла б під екранізацію в стилі «Секретних матеріалів». Додам, що загадковості додають чорно-білі ілюстрації, яких чимало на сторінках. Складається враження, що ці малюнки зараз оживуть і розкажуть уже мені, читачці, якусь страшну історію.