Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у вересні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Окрушини смутку
Поезія є вічною! І теми, які піднімає пан Володимир, теж. Одна з них - мовна, чудово відображена у вірші «Сон». Тарас Шевченко мандрує Україною, в Києві чує суржик з вуст хлопчини і не може зрозуміти, що то за мова така - французька, німецька, яка? Чи заради цього писався «Заповіт», щоб через століття в Україні панував хаос у мовній сфері? Ще один вірш-присвяту знаходимо в цій збірці. Звернення до Василя Симоненка - неперевершеного поета, що трагічно загинув у 1960-ті роки. Знаходимо у книжечці філософські поезії, присвячені сімʼї та сімейним цінностям.
Точно не для дітей
Прочитала три байки з цієї книжки і вирішила, що моїй дитині подібна література травмуватиме психіку. При всій повазі до Івана Франка, але байки дуже жорстокі і нагадали мені оригінальні казки братів Грімм. Там теж смерть на кожному кроці. Байка «Осел і Лев» про те, що Осел став царем лісу, бо в нього є підкова і він зміг хитрістю вбити пташок, що над ним літали (у суперечці із Левом він узяв гору). Взагалі-то Осел завжди асоціювався із не дуже розумною істотою, а у Франка все навпаки. Врешті-решт, Лев постає дурником, бо реально боїться Осла.
Баба Параска і баба Палажка
Імена цих двох бабусь стали прикладом чвар між сусідками, причому чвар, висмоктаних з пальця, коли люди сваряться, бо треба сваритися. Повість складається з двох частин: у першій оповідачем є баба Параска, в другій - баба Палажка. Вони сусідки, проте жити в мирі не можуть і постійно сваряться на побутовому ґрунті, часто переходячи на особистості й згадуючи власних чоловіків. Узагалі весь колорит повісті не в сюжеті, а в мові героїнь, в їхніх емоційних репліках та «побажаннях».
Найвужче місце в нас - мізки
Дещо несподівана збірка поезій від Марії Павленко, адже жанр рубаї є характерним для східної літератури, зважуватися писати рубаї - то вже великий виклик, насамперед, для поета. Авторка, звісно, старалася, як могла, хоча Омар Хаям є класиком жанру, а Марія Павленко - лише вдячною ученицею. Взяти хоча б часте згадування християнського Бога. Тут уже дисонанс, бо араби писали про Аллаха, а Марія Павленко - про Ісуса. Можливо, це такі українські постмодерні рубаї. Не буду сперечатися.
Поліський край квітучий
Доволі цікава ідея - видати збірку поезій, підготовлену випускниками закладів освіти одного району Житомирської області, в даному випадку - Ємільчинського. Більшість авторів - це аматори, вчителі мови і літератури або просто мешканці одного з сіл району. Є навіть пані, яка проживає в Італії, проте не може не згадати добрим словом про свою домівку. Про кожного автора є невеличка біографічна довідка та світлина поряд.
Пісенька -і-кара
Дійсно, цікавий поет-бард, хоча до сьогоднішнього дня нічого не чула про його творчість. Прочитала збірочку - і нібито повернулася у кінець 1980-х, коли радянське ідеологічне програвало західному, а в нас коїлося чорт зна що і в економіці, і в культурі. Олександр Смик пише без цензури про наболіле. От вірш «Лібідо» - про сексуальну революцію в СРСР, про те, що зараз на екранах аеробіка та інтердівчинка, що стало модним ходити голим й говорити про інтимне.
Дорога в небо
Доволі цікава збірка творів житомирського письменника Миколи Синицького. Тут є і поезія, і коротка проза. Автор - людина віруюча, тому приблизно третина творів так чи інакше повʼязана з оспівуванням любові до Бога, вшануванням християнських традицій. Мене це зачепило, хоча я не дотримуюся релігійних канонів, проте поважаю віруючих людей, які мають свої переконання та є людьми чесними і порядними - знаю особисто таких чимало.
Сини мої, гайдамаки…
Неперевершений твір Тараса Шевченка про героїчну боротьбу українського народу проти польського гніту та окатоличення. Головний герой - як реальний історичний - Іван Гонта, так і вигаданий Ярема Галайда. До речі, історію про вбивство Іваном Гонтою своїх синів, бо вони народжені під польки, історично підтвердити так і не вдалося. Шевченко ж майстерно обігрує її, надаючи релігійному протистоянню додаткової гостроти. Сльози Івана Гонти над убитими ним синами - це дійсно емоційно та глибоко. Але мені здалося це перебором, принаймні я б не пішла на таке, навіть якби мій син сповідував іншу віру.
Діло житейське
Автор визначив цю пʼєсу як трагікомедію. Насправді трагічність ситуації - лише в наявності трупа на сцені, можна навіть сказати, що це один з головних героїв. Наскільки мені відомо, цю пʼєсу «Діло житейське» було поставлено на сцені аматорського «Театру на Новому бульварі», що функціонує в Житомирі при обласній бібліотеці та збирає постійно аншлаги. Читала - і реготала. Гумор простий, неглибокий, не інтелектуальний. Та й ситуація така собі за глибиною розгортання подій. Але для людини, яка втомилася від важкого робочого тижня чи для студента, цілком пристойна річ.
Порядність у пошані
Казка «Летючий корабель», якщо прибрати фантастичне тло та диво-героїв, насправді про повагу та принцип бумерангу. Треба завжди з повагою ставитися до людей, навіть якщо ти їх не знаєш, але якщо ці люди шанобливо ставляться до тебе. Роби добро - і воно повернеться до тебе. Головний герой - дурень. Хоча чому батьки так вирішили, незрозуміло. Дурень, напевно, бо чесний і батьків поважає, натомість батьки його геть не люблять, раз у дорогу дають черствий хліб. Тим не менш, цей дурень допомагає в лісі чужій для нього людині, ділиться своєю їжею, яка перетворюється на мегасмачний обід.