Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у жовтні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Доброго ранку, потворо!
Книжка Кетрін Ґілдінер — це як тихий поклик у світанок після бурі. Назва сама по собі — «Доброго ранку, потворо!» — ніби виклик, ніби жарт, який приховує гіркоту і відчай, але також і віру, що кожен новий день може стати точкою відліку. Це не просто збірка історій — це терапевтичний простір, де болю дозволяють бути, плачу — бути голосним, а змінам — дозріти поволі. Ґілдінер розповідає про п’ятьох героїв, кожного — із своєю відмінністю, походженням, травмами.
Уся правда. Книга 5
У п’ятій книзі серії про детектива Адама Фоулі Кара Хантер знову майстерно балансувала на межі правди і обману. Починається все з того, що справу сексуального насильства доручають розслідувати Фоулі: студент Оксфордського університету заявляє, що став жертвою викладачки — і це вже порушує всі очікування. Цей контраст — престижна професорка проти регбиста-студента — задає тон усій історії: не в усіх випадках все так очевидно, як здається на перший погляд. Авторка плете сюжет, як майстерна ткаля: з ниток доказів, мотивів, таємниць і страхів.
злам американської моральності
У книзі автор розриває тишу, яка десятиліттями огортала одну з найстрашніших сторінок американської історії. У 1920-х роках земля осейджів виявилася багатою на нафту. Вони отримували мільйони, їздили на розкішних авто, будували особняки, а поруч — бідніли й заздрили ті, хто звик бути зверху. І ось почалося: загадкові смерті, отруєння, вбивства, вибухи. Розслідування тягнулося роками — повільне, заплутане, нерідко сфальсифіковане.
Навздогін за мрією
Джон Данмор, історик і нащадок тих, хто перетинав Тихий океан не заради слави, а заради незнаного, запрошує читача в дивовижну подорож — крізь хвилі часу, культур і цивілізацій. «Навздогін за мрією» — це не суха історія морських експедицій, це епопея людської уяви, жаги до відкриттів і сили духу. Данмор веде нас від перших полінезійських навігаторів — тих, хто, не маючи карт, читав зірки — до європейських дослідників, чия допитливість іноді межувала з безумством. У центрі книги — не лише море. В її серці — людина перед невідомим.
Перша стать
Це не маніфест і не біологічна сповідь. Це глибоке занурення в історію чоловічої ідентичності — такої, яку не звикли розбирати під лупою. Рош не боїться торкатися незручних тем: від військового культу мужності до тендітності батьківства, від маскулінної гордині до інтимної розгубленості. Книга розгортається, як старовинна карта — з потертостями, з невідомими землями, з монстрами на краях.
Роздуми про двадцяте століття
"Історія — це не те, що було. Це те, що ми з нею зробили." Це заповіт — не в сенсі смерті, а в сенсі відповідальності. «Роздуми про двадцяте століття» — це розмова, глибока і сповнена тривожної гідності, між Тоні Джадтом і Тимоті Снайдером. Це анатомія ідей, ідеологій, зрад і віри. Нацистська Німеччина, демократія, інтелектуальна відповідальність, роль держави, знецінення пам’яті. Через історичні постаті — Жана Жореса, Ернста Ренана, Леона Блюма — автори виводять великі конфлікти ХХ століття в зону інтимної розмови. Джадт говорить, ніби це останній шанс бути почутим.
Переосмислення забутого ХХ століття
Ця книга — не лінійна історія, а мозаїка портретів, фрагментів, постатей і драм. Джадт воскрешає тих, кого сучасна політика зручного мовчання витіснила з колективної пам’яті: Артура Кестлера, Манеса Шпербера, Альберта Камю, Едварда Саїда. Їхні долі та ідеї він розглядає крізь призму моральної відповідальності. Проза Джадта — витончена й гостра, водночас академічна та глибоко особиста. Вона не боїться ставити незручні запитання: чому Захід так легко пробачив собі колоніалізм? І головне — чи маємо ми право на забуття?
Дочка часу
Є книги наче стара картина в музеї, стоять собі тихо — поки ти не зупинишся й не вдивишся. І тоді виявляється: все, що ти знав, — хибне. Саме такою є «Дочка часу» Жозефіни Тей — роман, який не лише переглядає історію, а змушує переглянути саму суть правди. У центрі — не динаміка дій, а глибина мислення. Інспектор Алан Грант, прикутий до лікарняного ліжка, вирушає в одну з найдивніших і найінтелектуальніших подорожей у детективній літературі: розслідування злочину, якому п’ять століть. І жертва — не сучасник, а король. Річард ІІІ.
У затінку дівчат у цвіті
Коли Марсель Пруст пише, світ не рухається вперед — він розгортається вглиб. «У затінку дівчат у цвіті» — мов друга хвиля сну, в якому не події, а відтінки переживань творять реальність. Це не роман — це шепіт часу, що повільно розчиняється в ароматі квітів, дівочого сміху і зітхань юності. Пруст продовжує свою подорож у глибини свідомості, але тепер його герой — не лише спостерігач, а й закоханий. Цей том — гімн молодості, невинності, чарівливому розмиттю між уявою та реальністю, коли кохання ще не вимагає відповідей, а лише живиться можливістю.
Як людина мислить
Джеймс Аллен, неначе садівник душі, обережно й точно висаджує зерна розуміння, що з думки починається доля, а з віри — особистий розквіт. «Як людина мислить» — не просто мотивувальна література, якою нині переповнений світ. Це мапа внутрішньої трансформації, створена з тихих, але пророчих слів. Аллен не викрикує істини — він нашіптує їх, залишаючи простір для особистого прозріння. У фокусі — думка як першооснова. Автор переконливо і витончено доводить: те, що ми плекаємо у свідомості, рано чи пізно проявиться у нашому житті.