
Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у березні 2026 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Галерея пройдисвітів
«Галерея пройдисвітів» — це блискуча, іронічна подорож у закулісся арт-ринку. Автор колишній директор Sotheby’s, добре знає про що говорить. Тому в книзі немає пафосу, зате є стиль, іронія й точність. Гук показує, як митці, дилери, колекціонери і шахраї творили не лише історію мистецтва, а й його міф. Головна принада книги — її персонажі. Вони більше схожі на героїв великого роману. Але всі — реальні. Гук не романтизує арт-бізнес, але й не зводить його до суцільної корупції. Він тонко балансує між критикою і захопленням.
Бій з демоном
Це не просто три біографії. Це три психологічні портрети, три трагічні долі. Вони поєднані автором через один спільний мотив — "демона", що живе всередині кожного творця. Цвейг називає цих трьох одержимими. Але не в релігійному чи романтичному сенсі. Вони одержимі внутрішнім безпокоєм, "демоном", що вириває людину за межі її буденності, комфорту, спокою. Це внутрішній порив, що штовхає людину у творчість, у крайнощі, у безумство. Гельдерлін — поет, що прагнув до божественного ідеалу, але зламався під вагою власного бачення світу.
Велика важлива книга про мистецтво
Даніелле Криза приходить не з критикою, а з потребою справедливості. Її «Велика важлива книга про мистецтво (тепер і про жінок)» перевертає канон: знімає зі стін обличчя, за якими стояли не музи, а мисткині, чиї імена зникали у тіні «великої чоловічої історії». Авторка пише з пристрастю, що межує з поезією, і водночас — з фактами в руках. Вона знайомить із десятками художниць — від давніх майстринь до сучасних візіонерок, які не лише творили, а й боролись: за право бути, бачити, зображати. У кожній історії жива боротьба за простір, свободу, видимість.
Коротка книжка про мистецтво
«Коротка книжка про мистецтво» — невелика за обсягом книга. Це не путівник по епохах, не словник художників і не чергова енциклопедія «відомих полотен». Це — розмова. Розмова інтелігентна, часом провокаційна, але завжди чесна. Арнольд не боїться визнати: багато з того, що ми знаємо про мистецтво, — це результат вибору. А де вибір — там і влада. Історія мистецтва, виявляється, зовсім не нейтральна. Вона ставить перед нами запитання, що зазвичай ховаються за склом музейних вітрин: Чому одне зображення — мистецтво, а інше — “ремесло”? Чому ми віримо музеям, а не собі?
Благай, кради і позичай
У світі, де ідеї вважаються валютою, Роберт Шор приходить як своєрідний інтелектуальний пірат. Його книга «Благай, кради і позичай» — це мануал для бунтівного розуму, маніфест для кожного, хто коли-небудь боявся бути «неоригінальним». Цей текст — не заклик до бездумного копіювання, а ода культурному канібалізму. Шор знімає з ідеї корону, показуючи її як результат постійного обміну, мутації та переосмислення. У його руках запозичення — це не злочин, а вища форма поваги. Іронічно, інтелігентно автор переконує: усе вже було зроблено, але не тобою. У кожному розділі — провокація.
Темний
Цьогоріч український книжковий ринок несподівано став сценою для повернення Пітера Пена — тільки вже не як безтурботного хлопчика з чарівного Неверленду, а як темної, двозначної постаті, що змушує читача ставити незручні запитання. У цьому новому сезоні переосмислення знайомої казки варто відзначити дві книги: «Викрадач дітей» Джеральда Брома та «Розпусні загублені хлопці. Темний» Ніккі Сент-Кроу. Хоча обидві книжки живляться з однієї міфології, підходять до неї вони по-різному.
Книжкові злодії
Книга розгортається як подорож європейськими бібліотеками, сховками, підвалами — тими місцями, куди насамперед спрямовувались нацистські бригади бібліотечних пограбувань. Рідел веде нас через вулиці Парижа та Берліна, через маленькі польські села, через приватні й державні колекції — показуючи, як збирали, переховували, продавали або знищували книжки. Описані втрати — мільйони томів, але найтяжчі — моральні та культурні: у знищенні ідей, у викривлених архівах, у порожніх полицях, де колись була історія. Автор веде читача без зайвої сентиментальності, але з ясним серцем.
Що це взагалі таке?
Ця книжка — не підручник, не суха лекція і не хронологія ізмів. Це щось набагато живіше. Уявіть собі прогулянку музеєм сучасного мистецтва з другом, який не морщит лоба і не сипле складними термінами, а розповідає, чому Дюшан поставив пісуар у виставковий зал, чому Ворхол робив копії супових банок, і чому це все — не жарт. Гомперц володіє рідкісним даром пояснювати складне — просто, але без спрощення. Він ніби підморгує читачеві: «Так, я знаю, ти теж думаєш, що це якась маячня. Але давай разом подивимось, що за цим ховається». І ти дивишся.
Поглянь, що ти пропустив
Ця книга — як запрошення пройтись з автором по тиші галереї, де картини не мовчать, а говорять. І не лише про себе, а про нас — сучасних, втомлених, трохи розгублених у світі, який змінюється швидше, ніж ми встигаємо осмислити. Вілл Гомперц — не з тих, хто говорить зверху вниз. Він не читає лекцій, не завалює датами чи важкою термінологією. Натомість він — ваш попутник. Дотепний, уважний, часом іронічний. Він бере за руку й веде у світ мистецтва не як у святиню, де треба поводитись пошепки, а як у живу розмову про сенси, емоції й погляд на звичні речі під незвичним кутом.
Мотря
Історія — не лише хронологія битв і поразок. Це — перш за все долі. Долі людей, закоханих, зраджених, відданих. Саме такою струною — тонкою, емоційною, майже музичною — бринить перша книга історичної епопеї Богдана Лепкого про гетьмана. У центрі оповіді — не лише постать Мазепи, якого історія розриває між обов’язком і почуттями, між політикою й коханням, а й тендітна глибока жіноча душа — Мотря. Це трагедія любові на тлі трагедії нації, де особисте нерозривно вплетене у велике історичне полотно. Мова Лепкого — витончена, елегійна, поетична.


