Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у жовтні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Королівство Страхітливих
“Королівство Страхітливих” — фінал трилогії “Королівство Нечестивих". Український переклад додає цій історії особливого магнетизму. Хоч історія й чудова, вона не позбавлена слабких місць. Декілька сюжетних ліній іноді здаються перевантаженими: надто багато таємниць, інтриг і “демонів минулого”. Деякі сцени виглядають як спроба задовільнити різні смаки: і романтику, і хорор, і політичні інтриги, і демонічні війни. Іноді баланс хитається — наприклад, коли надто детально описується магія чи архаїчні структури світу, це може трохи відволікати від емоційного ядра історії.
Коко Шанель
У своїй книзі Анрі Гідель не просто переказує факти з біографії легендарної мадемуазель, він занурює нас у її світ — зухвалий, витончений, парадоксальний. Гідель не ідеалізує Шанель, не малює її у позолоті, а показує її справжньою — жорсткою, геніальною, самотньою. І, можливо, саме в цій щирості — головна цінність книги. Це розповідь про дівчину з притулку, яка вміла шити й ненавиділа корсети, про жінку, що вдягнула світ у простоту та зробила її синонімом елегантності.
Книжкові злодії
Книга розгортається як подорож європейськими бібліотеками, сховками, підвалами — тими місцями, куди насамперед спрямовувались нацистські бригади бібліотечних пограбувань. Рідел веде нас через вулиці Парижа та Берліна, через маленькі польські села, через приватні й державні колекції — показуючи, як збирали, переховували, продавали або знищували книжки. Описані втрати — мільйони томів, але найтяжчі — моральні та культурні: у знищенні ідей, у викривлених архівах, у порожніх полицях, де колись була історія. Автор веде читача без зайвої сентиментальності, але з ясним серцем.
Що це взагалі таке?
Ця книжка — не підручник, не суха лекція і не хронологія ізмів. Це щось набагато живіше. Уявіть собі прогулянку музеєм сучасного мистецтва з другом, який не морщит лоба і не сипле складними термінами, а розповідає, чому Дюшан поставив пісуар у виставковий зал, чому Ворхол робив копії супових банок, і чому це все — не жарт. Гомперц володіє рідкісним даром пояснювати складне — просто, але без спрощення. Він ніби підморгує читачеві: «Так, я знаю, ти теж думаєш, що це якась маячня. Але давай разом подивимось, що за цим ховається». І ти дивишся.
Поглянь, що ти пропустив
Ця книга — як запрошення пройтись з автором по тиші галереї, де картини не мовчать, а говорять. І не лише про себе, а про нас — сучасних, втомлених, трохи розгублених у світі, який змінюється швидше, ніж ми встигаємо осмислити. Вілл Гомперц — не з тих, хто говорить зверху вниз. Він не читає лекцій, не завалює датами чи важкою термінологією. Натомість він — ваш попутник. Дотепний, уважний, часом іронічний. Він бере за руку й веде у світ мистецтва не як у святиню, де треба поводитись пошепки, а як у живу розмову про сенси, емоції й погляд на звичні речі під незвичним кутом.
Як подолати неспокій і почати жити
Карнегі не читає моралей. Він не тисне авторитетом. Натомість він розповідає історії — людяні, болісні й надихаючі. У кожній з них — хтось загублений у тривогах, виснажений щоденними клопотами, не здатний насолоджуватись миттю. Але ці люди знаходять вихід. І кожна така історія — мов промінь світла в темній кімнаті неспокою. Автор не обіцяє чарівної пігулки. Натомість він ділиться конкретними порадами, що звучать надзвичайно просто, але водночас мають глибину.
Мотря
Історія — не лише хронологія битв і поразок. Це — перш за все долі. Долі людей, закоханих, зраджених, відданих. Саме такою струною — тонкою, емоційною, майже музичною — бринить перша книга історичної епопеї Богдана Лепкого про гетьмана. У центрі оповіді — не лише постать Мазепи, якого історія розриває між обов’язком і почуттями, між політикою й коханням, а й тендітна глибока жіноча душа — Мотря. Це трагедія любові на тлі трагедії нації, де особисте нерозривно вплетене у велике історичне полотно. Мова Лепкого — витончена, елегійна, поетична.
Северин Наливайко
З перших сторінок відчуття, що опинився серед степу, де ще димить після бою, а в повітрі змішались запах пороху й полину. Вітер розвіває козацькі чуби, мечі гартуються не тільки в битвах, а й у сумнівах, у виборі, у вірності. Северин Наливайко у виконанні Вінграновського — людина, яка живе, страждає, вагається й бореться. І саме тому віриться в нього до останньої сторінки. Вінграновський володіє дивовижною мовою. Кожне речення мов пісня: насичене, образне, соковите. Читаєш — і бачиш. Чуєш. Відчуваєш. Тут шалений гул шабель, і туга ночей, коли небо над Дніпром здається живим.
Митькозавр із Юрківки
«Митькозавр із Юрківки» — це тепла й дотепна історія, що читається з усмішкою. У центрі сюжету двоє друзів, які приїздять на канікули до села. Але замість звичайного літнього байдикування їх затягує справжнє розслідування. Дитяча фантазія тут керує всім. Світ навколо оживає: кожен шелест це вже натяк на пригоду. Стельмах показує, що за кумедними подіями й вигадками стоїть дещо глибше: щира дружба, цікавість до всього нового, перші кроки у доросле мислення. Мова повісті легка й образна, діалоги живі. Гумор м’який, теплий. Природа, сільський простір, хатина, озеро — все виписано з любов’ю.
Щедрий вечір
Коли поринаєш у сторінки повісті «Щедрий вечір» ніби входиш у саму душу українського села, яке живе піснями, сумом і надією. Це лірична, майже пісенна розповідь про моменти людського єднання, котрі у найважчі часи залишаються джерелом світла й любові. Тут немає надмірного пафосу — усе щире, проникливе й прекрасне. Образ головного героя вражає душевною глибиною та здатністю помічати красу в буденному. Його очима читач відкриває Україну з її піснями і колядками, старими дідусями які зберігають пам’ять про минуле, і жінками, що несуть на своїх плечах тягар війни.