Рецензії та відгуки на книги користувача

Це неспокійний зріз доби, де випадок важить більше за характер, а краса може стати справжньою катастрофою. У центрі подій — містечко Ісуден і Париж, провінція й столиця, два полюси, між якими блукають герої, кожен зі своєю дрібною метою. Усі хочуть більше: грошей, впливу, легкого успіху. І майже ніхто не думає, що за це доведеться платити. Бальзак показує, як швидко стирається межа між авантюризмом і ницістю, між надією й самообманом. Що найцікавіше — у романі майже немає позитивних персонажів. Бальзак не дає шансів романтичним ілюзіям.

Це ще один том серії «розумових звичок» відомих постатей, які нібито можна наслідувати. Цього разу об’єктом став Білл Гейтс. Але чи можна справді «думати, як Гейтс», читаючи популярну книжку в метро? Деніел Сміт пише що саме робить мислення Гейтса ефективним і як це може застосувати кожен. На перший погляд, структура приваблива. Розділи короткі, інформативні, з прикладами й узагальненнями. Гейтс читає по 50 книжок на рік — отже, читання = стратегічна перевага. Гейтс вміє делегувати — значить, це навичка №1 для лідера. Гейтс мислить довгостроково — робіть так само.

У «Сходженні Ганнібала» Томас Гарріс повертається до витоків — не з метою пояснити зло, а щоб показати, як воно вкорінюється. Це повільна, місцями моторошно тиха історія про дитинство і юність людини, яка згодом стане доктором Лектором. Вона позбавлена героїки, але наповнена деталями, що краще за гучні діалоги говорять про травму, мовчання та трансформацію. Гарріс змінює темп порівняно з попередніми романами. «Сходження» — не трилер у звичному сенсі, а радше історичний психологічний роман. Події розгортаються повільно, ніби приглушено, як спогади, що намагаються виплисти на поверхню.

Сюжет побудований навколо молодого чоловіка, який знаходить шматок шагреневої шкіри, який виконує будь-яке бажання. Проблема в тому, що кожне виконане бажання скорочує життя. Цей образ працює як сильна метафора. Він про те, як наші бажання впливають на нас, як ми розмінюємо здоров’я, час, енергію. Бальзак змальовує це без зайвої моралізаторської нотки: чим більше ти хочеш, тим швидше згоряєш. Бальзак пише розлого. Він уважний до деталей, охоче зупиняється на описах інтер’єрів, мови тіла персонажів, дрібниць повсякденного життя. Це додає роману атмосфери.