Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у жовтні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Оповідь Артура Гордона Піма
Серед творів Едґара Аллана По "Оповідь Артура Гордона Піма" вирізняється. Це експеримент, у якому морська пригода межує з містикою, документалізм із маренням. На рівні сюжету — це історія юнака, який тікає зі звичного світу вглиб океанічної безодні. Але у тексті ця втеча перетворюється на занурення у внутрішню прірву свідомості. По розгортає подорож як поступове зрушення реальності: від корабельної пригоди — до лавкрафтівського жаху перед первісною пусткою.
Провалля і маятник
Оповідання «Провалля і маятник» побудоване на відчутті тиску, безвиході й поступового стирання меж між тілесним страхом і внутрішнім надломом. По фокусується на тому, як людина переживає небезпеку, коли залишається з нею наодинці. Простір тортур описано з такою детальністю, що він починає здаватися живим. Маятник стає не просто знаряддям страти, а нав’язливою присутністю часу, що неухильно наближає кінець. Це створює гнітючу атмосферу, в якій головний герой поступово втрачає надію, але не припиняє чинити опір. Для середини XIX століття такий підхід був новим.
Прокляття справжнього кохання
Складно не відзначити бездоганне оформлення книги. особливо кольоровий зріз сторінок із ніжним візерунком на зеленому тлі. відчуття, ніби тримаєш у руках справжню коштовність із магічного світу. І хоч оформлення обіцяє казку, вміст, на жаль, не зовсім відповідає цьому враженню. «Прокляття справжнього кохання» — завершальна частина трилогії, яка починалася напрочуд яскраво. Перші дві книги захоплювали атмосферою чарівного фаталізму, розкішними баладами про кохання, зраду та вибір. Проте фінальний акорд радше залишає по собі легкий присмак незавершеності.
Пустотливі оповіді
Вибудувані в дусі середньовічних новел, ці історії — про тілесність, спокусу, кмітливість і абсурд людської поведінки. Бальзак ніде не переходить межу вульгарності, навіть коли йдеться про найпікантніші сцени. Його цікавить не стільки тіло, скільки механіка бажання — як воно спотворює, обманює, виправдовує. «Пустотливі оповіді» — це не просто анекдоти з перчинкою. Це погляд на людську природу без зайвої моралі, з розумінням її слабкостей і, водночас, з вірою в розум.
Серафіта
Замість знайомих сюжетів про соціальні ролі, людські вади та буденну драму, тут — щось зовсім інше. Немов на мить Бальзак відвернувся від метушливого світу буржуазії, щоби зануритись у простір, де реальність розмивається. Це не роман у звичному сенсі — радше спроба передати містичний досвід через образ Серафіти. Вона одночасно і чоловік, і жінка, і ні те, ні інше. Але головне — вона ідея, втілена в живому образі, провідник у простори, де тіло, стать, навіть індивідуальність — лише тимчасові форми. Мова твору — сповільнена, урочиста, майже церемоніальна.
Філософські етюди
Це тексти, в яких автор виходить за межі соціального реалізму, шукаючи сенс буття, походження зла, природу душі й свободи. До збірки входять такі твори, як «Шагренева шкіра», «Ісус Христос у Фландрії», «Пошуки абсолюту», «Месія-агностик», «Серафіта» та інші. Найбільш знаною, звісно, є «Шагренева шкіра» — парадоксальна алегорія про бажання і ціну, яку доводиться платити за їх здійснення. Це своєрідний філософський роман-дослід, в якому життєва енергія вимірюється шматком чарівної шкіри. «Серафіта» — зовсім інший вимір. Тут Бальзак майже полишає землю і переходить на мову містики.
Розкоші і злидні куртизанок
«Розкоші і злидні куртизанок» — це частина «Людській комедії». Цей роман — продовження історії Люсьєна, героя, що вже з’являвся в «Втрачених ілюзіях». Але тепер його долею керують зовсім інші закони — не мистецтво і не ідеали, а політика, гроші й приховані структури впливу. Якщо «Втрачені ілюзії» — це роман про поразку поета, то «Розкоші і злидні...» — про остаточне поглинання людини системою. Куртизанки демонструють як влаштовано соціальний ліфт у Франції XIX століття. У стилістичному плані роман густо насичений деталями, діалогами, внутрішньою напругою. Бальзак не прагне подобатися.
Сцени паризького життя
У «Сценах паризького життя» Бальзак збирає суспільні ролі, соціальні механізми, внутрішні кризи, які притлумлені ввічливістю й театральністю поведінки. Місто дихає через персонажів — і що вищий поверх у світському товаристві, то більше в цьому диханні штучності. проза багата на деталі, але вони не прикрашають — вони виявляють. Соціальна стратегія, мовчазна боротьба за становище, міміка домовленостей — усе це Бальзак передає з майстерністю людини, яка вміє бачити крізь. Ідеї, що проходять через «Сцени паризького життя», стосуються не лише Парижа першої половини XIX століття.
Баламутка
Це неспокійний зріз доби, де випадок важить більше за характер, а краса може стати справжньою катастрофою. У центрі подій — містечко Ісуден і Париж, провінція й столиця, два полюси, між якими блукають герої, кожен зі своєю дрібною метою. Усі хочуть більше: грошей, впливу, легкого успіху. І майже ніхто не думає, що за це доведеться платити. Бальзак показує, як швидко стирається межа між авантюризмом і ницістю, між надією й самообманом. Що найцікавіше — у романі майже немає позитивних персонажів. Бальзак не дає шансів романтичним ілюзіям.
Батько Горіо
"Батько Горіо" — історія про старого, який занадто любить своїх дочок. У цій трагічній любові легко впізнати відлуння "Короля Ліра". Як і у Шекспіра, Бальзак зображує батька, чия безумовна любов стає джерелом страждання. Але справжнім героєм роману є не Горіо і не Растіньяк, а соціальна драбина, по якій один карабкається, а інший падає. Горіо — символ самопожертви, яка нікому не потрібна. Растіньяк — уособлення молодості, яка вчиться продавати себе правильно.