Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у жовтні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Ромео і Джульєтта
Стиль п’єси — мінливий, як настрій героїв. Від легкого жарту й бешкетного римування — до фатальної лаконічності фіналу. Лексика у Ромео — хвиляста, як його почуття: то перебільшена, то піднесена, то різко земна. Джульєтта ж говорить точніше — її мова несе більший внутрішній вогонь, менш риторичний, але глибший. Вона не "закохана", вона — у ситуації, де любов змушує її дорослішати швидше, ніж дозволяє час. У цьому творі багато простору — балкони, вулиці, нічні сади, склеп. Але що далі, то тісніше стає всередині. Простір стискається, рух обмежується.
Мандрування. Курортник. Поїздка до Нюрнберга
Ці тексти — не описи подорожей у звичному сенсі, а глибоко індивідуальні спроби осягнути реальність через рух, відстань, випадковість зустрічей і навіть самотність. «Мандрування» — не стільки про географію, скільки про внутрішнє блукання. Гессе не спішить, не захоплюється барвами міст, не намагається зачарувати читача. Тут іронія межує з розчаруванням, а короткі абзаци вміщують цілі періоди внутрішнього пошуку. У «Курортнику» з'являється тонкий гротеск — Гессе вивчає буржуазне дозвілля як майже театр абсурду.
Петер Каменцінд. Під колесами
Петер тікає з маленького села до університету, до міст, до жінок, до мистецтва — і повертається не тому, що знайшов, а тому, що втомився шукати. «Петер Каменцінд» — не про події, а про поступове розшарування внутрішньої тканини. Петер п'є, блукає, пробує жити — але за кожною сценою стоїть відчуття, що його життя — це щось, чого він не міг втримати в руках. «Під колесами» — жорсткіша і точніша повість. Гессе тут ближчий до соціального експерименту, але його цікавить не суспільство як система, а окрема дитина, що потрапляє у нього, як у жорна. Ханс здібний, слухняний, "перспективний".
Гертруда. Росгальде
У цих двох творах — відлуння однієї ідеї: бути митцем означає бути відокремленим. Але не з гордості чи пихи, а з природи. У «Гертруді» і «Росгальде» Гессе підбирається до самої межі між творчістю і життям, між звуком і мовчанням. «Гертруда» — це роман про форму любові, яку може дозволити собі людина, занурена в мистецтво. Герой живе у звуках, але не в подіях. Його стосунки з Гертрудою не розгортаються, а ніби застигають у певній тональності — недомовленій, витонченій, болісній. Його музика — це спосіб не спілкування, а проживання неможливого.
Душа дитини. Останнє літо Клінгзора
Ця книга — як дві прозорі пластини, накладені одна на одну: дитинство і кінець, зародження й вичерпання. У «Душі дитини» — перше тремтіння свідомості, коли світ ще непропорційний, коли моральні контури тільки малюються. У «Останньому літі Клінгзора» — втомлена спроба ще раз доторкнутись до краси перед остаточним затемненням. «Душа дитини» — це не сентиментальний портрет хлопчика, а уважне вдивляння в те, як народжується особистість. Герой не викликає ані співчуття, ані захвату — він радше щось дуже знайоме. У ньому багато незручного, сором’язливого, такого, що хочеться забути про себе.
Нарцис і Гольдмунд
Ця книжка не про протистояння розуму й чуттєвості, не про вибір між монастирем і дорогами світу. Це історія про те, як людина намагається прожити себе. Нарцис — це форма. Гольдмунд — вміст. Нарцис, хоч і мовчазно милується своїм віддзеркаленням у світі знань, відчуває порожнечу. Гольдмунд — навпаки, повен життя до країв, але розчиняється в ньому, втрачає себе в кожній жінці, в кожному образі. І коли Гольдмунд вирізає фігуру Діви Марії, він не просто творить — він намагається зафіксувати те, що завжди вислизає. І все ж, попри час і місце дії, «Нарцис і Гольдмунд» — це роман дуже сучасний.
Степовий вовк
Герман Гессе створив химерний психічний ландшафт, в якому немає жодного стабільного ґрунту — лише хитка територія сумнівів, тривог і тонких прозрінь. Головний герой роману постає не як персонаж, а як стан. У ньому сплітаються культура і втома, дика звірина самотність і тонка чутливість до мистецтва, гнів і сором, тиша і відчай. У ньому не дві істоти, як натякає образ вовка й людини, а безліч облич, кожне з яких віддзеркалює щось забуте. Роман не вибудовується на сюжеті в класичному розумінні — він розгортається, як нічний сон або внутрішній монолог.
Пастка для Попелюшки
Це не детектив у класичному розумінні, і не трилер у традиційній формі. Це майже психіатричний звіт, написаний мовою літератури. Твір, у якому логіка зникає в диму пожежі. Головна героїня після трагедії втрачає пам’ять. Вона спадкоємиця чи самозванка? Ця Попелюшка не шукає принца, вона шукає себе. І, що страшніше, — знаходить не те, що сподівалася. Ідея твору — деструкція ідентичності через пам’ять. Те, ким ми є, залежить не лише від того, що ми пам’ятаємо, а й від того, що інші нам дозволяють згадати. У творчості Жапрізо цей роман стоїть осторонь. «Пастка» — це скоріше експеримент.
Росмерсгольм
Ібсен не дає чітких відповідей. Його стиль — лаконічний, стриманий, як і пейзажі, які оточують героїв. Але в цій лаконічності — шалена напруга. Основна ідея твору - конфлікт між ідеалізмом і реальністю. Росмер хоче бути моральним орієнтиром, людиною, що змінить суспільство, але його моральність виявляється недієздатною в умовах живих людських пристрастей. Його чистота — не сила, а беззахисність. У цьому трагізм образу: навіть прагнучи найвищого, він знищується — собою, іншими, обставинами.
Пер Ґінт
Головний герой не типовий персонаж драматичного твору. Він водночас жалюгідний і величний, комічний і трагічний. Його життя — це постійна втеча: від обов’язку, від правди, від себе самого. Це твір про самозакоханість, яка з часом перетворюється на самотність. Про людину, яка все життя шукала легкого шляху, але врешті-решт змушена відповісти на найстрашніше питання: «А чи жив я взагалі?» Ібсен не пропонує читачеві розради.