Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у січні 2026 року
You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Кентервільський привид
Це іронічна історія про зустріч двох світів: старого англійського аристократизму і практичного самовпевненого американського раціоналізму. Але під шаром гумору та гри з жанром готичної новели ховається історія про втому, провину, самотність і надію на прощення. Вайлд вибудовує сюжет у якому привид не страшна істота, а змучений роллю, яку йому нав’язали. Він прив’язаний до свого минулого, приречений вічно розігрувати сцену жаху перед людьми, що більше не бояться. Нові мешканці маєтку не вражені ані закривавленими плямами, ані ланцюгами, що гримлять ночами.
Прекрасні й приречені
У «Прекрасних й приречених» Фіцджеральд спостерігає, як повільно втомлюється покоління. Це не історія про падіння. Це роман, у якому кожна сторінка звучить, як післямова до нездійсненого.Головні герої не злі, не добрі, не надміру трагічні. Вони просто живуть — у колі бажань, відчуттів, мрій і звички чекати, що все якось складеться. Вони гарні зовні й внутрішньо зіткані з передчуття, що краса — це вже щось, це має щось значити. Але з кожним розділом стає ясно: форма не витримує порожнечі. Фіцджеральд пише про людей, які не мають наміру зіпсувати своє життя, але й не знають, як його прожити.
Багатий хлопець та інші історії
«Багатий хлопець» не про гроші. А про тишу, яка лунає після того, як останній келих спорожнів, світло згасло, всі розійшлися. Головний герой не карикатура на багатія, не повчальна фігура. Він здається впевненим у собі лише доти, доки не стикається зі справжнім. Фіцджеральд пише так, ніби розглядає своїх персонажів крізь скло — з ніжною відстороненістю. «Багатий хлопець» — це про людей, які отримали все, крім внутрішнього орієнтиру. І про тих, хто не має нічого, але зберігає рівновагу, бо не розучився дивитися на світ просто. Інші тексти збірки як різні відтінки одного настрою.
Кохання останнього магната
Фіцджеральд не дожив до того моменту, коли крапки в цій книжці стали б остаточними. «Кохання останнього магната» — роман, що залишився незавершеним. Центральною фігурою тут є продюсер з серцем механіка й уявою поета. Автор не співає осанн успіху. Він розглядає людину не в мить тріумфу, а в момент хиткого балансу між владою і вразливістю. Стиль Фіцджеральда тут ще вишуканіший, ніж у «Великому Ґетсбі», але менш блискучий. Він ніби тонує спогад, який міг би бути сном. Любов тут — не рушій, а тло: холодне, як світло від екрана в темряві.
Остання красуня Півдня
Ця книга — ніби пожовклі фотографії з альбому, який давно не відкривали: трохи пилу, трохи блиску. «Остання красуня Півдня» — розповідь про жінку й час, що минає. Це історія про зникнення — краси, цінностей, самого уявлення про щастя. Це не сентиментальна історія. Героїня — не жертва й не фатальна жінка. Вона — як архітектура, що більше не відповідає часу, але все ще стоїть. Її краса — це останній залишок старої естетики, що вже не має значення. Її трагедія — в неактуальності. У стилі Фіцджеральда тут багато повітря: описи — наче спогади, які ледь тримаються в пам’яті.
Загадкова історія Бенджаміна Баттона
Що буде, якщо поглянути на життя з іншого краю, де юність — не початок, а кінець? Ця історія починається абсурдно і змушує збитися з ритму звичного сприйняття часу. Фіцджеральд пише з іронією, навіть насмішкою. Його стиль простий. І саме ця стриманість робить розповідь такою проникливою. Тут немає великих життєвих поворотів, глибоких психологічних портретів, складних діалогів. Перевернувши часову лінію автор оголює механіку втрат, розривів, чужості, яка неминуче виникає між тим, хто змінюється, і тими, хто ні. Фінал новели — тиха катастрофа. Життя Бенджаміна стискається до точки.
По цей бік раю
«По цей бік раю» Фіцджеральд написав у двадцять чотири — і це відчутно. Тому що в ньому є те, чого не вміють фальсифікувати старші — справжнє зачарування собою, світом, розмовами вночі. Головний герой — дзеркало покоління, яке ще не знає, що воно втратило, але вже підозрює, що нічого не знайде. Він красивий, розумний, самозакоханий, читає Ніцше, ходить у Прінстон, закохується надто часто. Фіцджеральд пише різко, рвано, місцями театрально. Тут змішані жанри: есе, діалоги, фрагменти п'єс, внутрішні монологи. На глибинному рівні «По цей бік раю» — це книга про втрату центру.
Дише ніжністю ніч
У «Дише ніжністю ніч» Фіцджеральд розповідає історію кохання та занепаду, розглядає зсередини крихкість успіху, межу між турботою й залежністю. Блискучий психоаналітик, що повільно втрачає себе, розчиняючись у ролі чоловіка, рятівника, естета. Та його пацієнтка, його муза, його пастка. Коли вона поступово одужує, він — навпаки — втрачає центр тяжіння. Фіцджеральд дає час побачити зовнішній фасад Рив'єри 1920-х, модний галас, розкіш, і потім — зануритись у тривожну тишу, де між людьми вже давно не любов, а звичка, страх і тінь минулого.
П’єси Камю
Стиль усіх чотирьох п’єс — лаконічний. Камю володіє умінням писати просто про складне. Кожне слово на своєму місці, кожен персонаж — це ідея. «Калігула» — не історична драма, це схоже на філософський експеримент. Імператор, що шукає абсолютну свободу, а знаходить порожнечу. Камю не романтизує божевілля і не перетворює його на карикатуру. Калігула — не монстр, а людина, яка занадто чесно доводить абсурд до кінця. «Непорозуміння» — камерна п’єса, де злочин проростає з мовчання. Страшні речі відбуваються не через ненависть, а через відсутність слухання.
Щоденники
Це не записи великого письменника, що підбиває підсумки. Це хода живої людини. Тут немає сюжетів, немає вивіреної логіки. Камю пише уривками — думки, враження, речення, які іноді здаються непотрібними, але згодом розгортаються як важливі вузли його внутрішнього ландшафту. Його щоденник — це спосіб говорити з собою вголос. Камю мислить відчуттями. Його світ складається з вітру, тіней, людської мовчанки, рвучких світлих моментів, які тривають секунду, але пояснюють більше, ніж томи філософії.