Мабуть не схиблю, якщо вважатиму, що дана книга описує один із найкращих образів жінки, створених саме письменниками-чоловіками. Чуттєво, делікатно, без зайвих сентиментів відтворити жіночу душу вдавалося небагатьом чоловікам. На мою думку, що увесь секрет такого таланту - в щирості та великій повазі та любові до жінок, з якими Решат Нурі Гюнтекін описав свою героїню та всі її перипетії.

Я продовжую читати диктаторські латиноамериканські романи, а розпочинала своє знайомство із ними з романом "Свято Цапа" Маріо Варгаса Льоси, проте цей жанр в літературі ще в 30- х рр. минулого століття започаткував саме Мігель Анхель Астуріас. Його роман "Сеньйор Президент" надто страшна і надто правдива історія про владу і людину, про  її обов'язок, про зло та про смерть. Це міцна суміш дивовижного тексту, у якому заплутуєшся та втрачаєш час.

Надзвичайно важливу тему сьогодення порушив сеньйор Сарамаґу і дуже цікаво подав під незвичним кутом бачення. Звісно тема не нова, але як же письменник випередив час. З того часу як написано оповідання - проблема набула ще більших масштабів.

Ще одна новела зі збірки, яка дуже мене зацікавила, і спонукала до рефлексії - це новела "Ембарґо". Тема, порушена письменником не нова, подібні відчуття у мене викликали й інші твори такі як "Процес" Франца Кафки та "451° за Фарангейтом" Рея Бредбері, а мова йде про те, як людина втратила контроль над тим, що створила.