Це продовження "Синього птаха", написане Морісом Метерлінком у найтяжчі роки (тепер ми як ніколи це розуміємо!), у 1918 році, після страшних років Першої світової війни. Я завжди дивувалася тому, що найвидатніші митці створювали і створюють свої найсвітліші твори, в яких заховані ідеали добра, світла, віри та надії у людство, саме у найтрагічніші етапи життя людства. Не є виключенням і "Заручини". Мене особисто до сих пір не відпускають враження від деяких глибоких епізодів цього твору, хоча читала я цю книгу більше десяти років тому.
Особливо згадую наступне.

Ця книга є продовженням роману "Полліанна". Моє знайомство з героїнею почалося саме з другої частини, там медсестра, - котра зустрілася із дівчинкою, коли та лежала у лікарні після автокатастрофи, - вирішила, що лише Полліанна, яка має здатність знаходити привід для радості у будь-якій ситуації, може врятувати її сестру місіс Керю від самотності, туги та горя, в обіймах яких вона опинился після трагедії у своїй сім'ї.

Це один з найвідоміших творів Миколи Гоголя. Письменник тут постає у своєму кращому письменницькому амплуа: як романтик та автор яскравих пейзажів сільської місцевості; як знавець, що майстерно описує і життя, і побут усього села, так і кожного окремого персонажа, які в нього самобутні, переконливі; як психолог людської душі, його розуміння людини, не залежно від віку, точні та дотепні.

У книзі розповідається, здавалося б, вічна історія про те, як проста молода дівчина дуже не високого походження,та не особливої краси та зовсім без підтримки рідних, наважується підкорити велике місто. Таких історій в літературі багато є, і ще більше буде, однак щоразу письменникам вдається додати щось своє до портрету сміливої дівчини та закрутити сюжет так, аби від нього не можливо було відірватися.