У книзі зображено, здавалося б, вічну історію про те, як проста молода дівчина дуже не високого походження, не видатної краси та зовсім без підтримки рідних наважується підкорити велике місто. Таких історій в літературі є багато, і, очевидно, з'явиться ще більше, однак щоразу письменникам вдається додати щось своє до портрету сміливої дівчини та закрутити сюжет так, аби від нього не можливо було відірватися. В цій історії сама головна героїня є неоднозначною, причому настільки, що подекуди, здається, вона і сама не знає, на що здатна, і на що наважиться у наступній главі.

Книга викликала в мене різні, часом протилежні емоції. Більшу частину її я схилялася до того, що вона мені не подобається. Основною причиною цього є те, що для мене шокуючим є образ життя головної героїні, Андреа, та взагалі суспільства, яке вона представляє. Однак наприкінці з'явилася інша думка: безсумнівно, проблема, яку, підіймає авторка в книзі, - народження хворої дитини та сила духу батьків і усієї сім'ї, і зміни, які ця дитина приносить в їхнє життя, - надзвичайно важлива і глибока.

З Надією Полтавською я познайомилася на концерті у Будинку художників в Києві. Я грала першу частину Концерту Ф. Мельдельсона для скрипки, а вона була серед слухачів. А потім ми говорили, - я в той період майже не писала вірші, - але записала її номер та в майбутньому саме вона допомогла мені видати мою першу збірку віршів у Києві.
Надія Полтавська (це псевдонім) має близько 20 збірок віршів. Вона світла, поетична до кінчика нігтів, вона має друзів на кожній станції метро в Києві та далеко за його межами. І пише вона щохвилини, повсюду.

Вперше я читала цей твір у школі. Тоді в мене з'явилося переконання в тому, що нічого особливого в творі немає, і що він значно поступається у цінності шекспірівському "Ромео і Джульєтта". "Навіщо писати твір із усім відомим сюжетом?" - супила брови я, шістнадцятирічна школярка і одночасно студентка музичного училища, не маючи поняття про те, що літературний твір не зводиться до самого лише сюжету.