З Надією Полтавською я познайомилася на концерті у Будинку художників в Києві. Я грала першу частину Концерту Ф. Мельдельсона для скрипки, а вона була серед слухачів. А потім ми говорили, - я в той період майже не писала вірші, - але записала її номер та в майбутньому саме вона допомогла мені видати мою першу збірку віршів у Києві.
Надія Полтавська (це псевдонім) має близько 20 збірок віршів. Вона світла, поетична до кінчика нігтів, вона має друзів на кожній станції метро в Києві та далеко за його межами. І пише вона щохвилини, повсюду.

Вперше я читала цей твір у школі. Тоді в мене з'явилося переконання в тому, що нічого особливого в творі немає, і що він значно поступається у цінності шекспірівському "Ромео і Джульєтта". "Навіщо писати твір із усім відомим сюжетом?" - супила брови я, шістнадцятирічна школярка і одночасно студентка музичного училища, не маючи поняття про те, що літературний твір не зводиться до самого лише сюжету.

Оповідання про «незручну» ситуацію та, втім, таку, що має місце у всі часи. Хлопець звів дівчину, обіцявши послати сватів, але згодом хотів зняти з себе відповідальність ба більше, вже й іншу дівчину знайшов та навіть заручився з нею. Історія відома усім. Однак напевно вперше я натрапила на наймудріше розв’язання цієї «незручної» ситуації. Виявляється, мудрий народ розробив певні правила поведінки і для такого повороту подій. І тут, оглядаючись назад, звертаємо увагу на декілька важливих моментів, які і стали запорукою успіху наприкінці.

Оповідання це розкриває відразу декілька сторін життя кримсько-татарського суспільства початку ХХ століття. В ньому представлений конфлікт, який можна узагальнити "традиції-новації", і усіх героїв можна віднести до одного з наведених таборів. Саме цей розподіл показує консервативність суспільства, що тягне за собою обмеженість прав і життя в цілому і чоловіків (меншою мірою), і жінок. Кожен персонаж із властивою авторові реалістичністю та уважністю до деталей описаний так, що ми його бачимо не лише як образ, але і розуміємо усі його вчинки.