Цю книгу я отримала в подарунок з рук доньки поета, Марії, на конкурсі «Віршована мелодія» у Боярці, у рік видання збірки. Вона стала першою в бібліотеці, - що потроху оформлюється в моєму домі, - з книжок, виданням яких опікуються діти українських письменників. Згодом з рук дітей та послідовників я отримаю книги Івана Корсака, а також від дружини і дочки – збірку, присвячену біографії і творчості Володимира Скуратовського.

Роман шикарний. Він не залишить байдужим нікого. Я, читаючи, не просто ковтала сторінки, а навіть не пам'ятаю, коли встигала їх гортати. В мене в гостях саме була мама, мама філолог, знає усю світову літературу. Я порадила їй цей роман. Повернувшись додому від мене, перш за все мама взяла в бібліотеці цей роман, аби дочитати.
Роман на всі часи і покоління, роман, який не ставить за мету відшукати читача чи заслужити його визнання. Це читач ще має піднятися до певних інтелектуальних вершин, аби оцінити цей текст.

Цього разу взялася слухати аудіокнигу. І зрозуміла, що для ліпшого, глибшого сприйняття саме і не вистачало чоловічого неспішного читання, спокійного баритону та вдумливих інтонацій.
Хороша книга лишає по собі відчуття бесіди, відчуття внутрішнього спокою, вона спрямовує не лише думку читача, але і його життєвий шлях. Недарма кажуть, що книги і люди нам зустрічаються не випадково. Не лише люли, як свідчать рядки з книги "Вічник", є маленькими чи великими вчителями, але і книги також.

"Історія забороненого кохання", як йдеться у назві роману, виявляється набагато ширшою, ніж просто жіночий роман та роман про кохання. Він про життя, про долю, про обов'язок, протистояння суспільства і окремої людини, норм поведінки та бажань і почуттів, про історію країни та навіть Європи в цілому, що накладає відбиток на життя кожного мешканця Львову та його околиць.