You are here
Рецензії та відгуки на книги користувача
Володар мух
Роман англійця є відповіддю нашим здивованим співвітчизникам на розпачливе питання: «Як же вони могли?». Могли і можуть. Проста, як двері, природа жорстокості прихована неглибоко в людині. Не в кожній. І Ґолдінґ виявився дуже спостережливим, аж я подумав: хто він? Психолог? Знавець Біблії? Точність описаних ним в романі механізмів зла вражає. Не розбираючи їх на «гвинтики», автор пред’являє результат перебігу подій екстремального характеру. А вже ми перевіряємо його теорію і особисто я не надто сумнівався в її правдивості навіть до того, як…
Чужа провина
Письменниця, яка тримає слово – Тетяна Белімова, з новим романом – «Чужа провина».
Погані дороги
Десять років війни – доволі довгий період часу, який сформував широкий пласт літератури про цю війну. Мені здається, змінилося лице сучасної української художньої літератури і змінилося узагальнене лице читача. В негативний чи в позитивний бік – мені, як простому читачеві ще важко визначитися однозначно, бо є ознаки обох кінців цієї шкали, як і різне ставлення читачів до явищ, визначених мною, як добрі і явищ не надто приємних.
Миротворець
Що за…? Доведений до кипіння спекотного дня мозок – підсумок всієї історії моїх роздумів літературного спадку Дереша. Перший досвід 2018-го року виявився невдалим, коли до рук потрапила книжка «Трохи пітьми». Концентрована збірка невиправданого мату на сторінках – сама пітьма без «трохи». Здавалося, вона назавжди поставила крапку в моєму читацькому «епікризі» і я замість обкладинки виставив на світлині чорний прямокутник з іменем автора. Моя свідомість (жіночого роду) витончилася настільки, що не сприймала ґвалтування вуличною похабщиною, хай би яким трендовим не був письменник.
Другий чоловік
Про титулованість Трамбле я дізнався в процесі читання роману. Літературознавцям може бути відомим ім’я канадця, мені ж його книжка впала до рук в результаті сліпого вибору. І я, сповнений об’єктивності, саме з цього письменника почав вивчати канадську сучасну літературу (цікаво, чи існує у них скорочений варіант, на кшталт – кансучліту?) Авжеж, перше враження накладає відбиток на наступні підходи. Мсьє Трамбле не знає, що спроба «на зуб» його твору справила добру службу всій творчості письменству тієї північно-американської країни. Автор не спасував перед складністю обраної теми.
Ведмідь
Якби не блискучі перекладачі з французької, я мав би шкодувати, що не можу читати оригінал. Іван Рябчій демонструє вищій пілотаж досконалістю, в першу чергу, володіючи бездоганною українською. Для здійснення перекладів такого рівня бездоганність потрібно множити на два, інакше як нам зрозуміти престижні лауреатства в літературній сфері бельгійської письменниці? З трьох її романів, доступних українською, я почав з останнього, поки що не відзначеного ніякими преміями. Нехай би справжні критики ще подумали над цим питанням.
1984
Не повірив би, якби не жив – ось що таке Орвелл. Власне, не він сам, а його антиутопія. І по семи десятках років після відходу автора ми бачимо несамовитий прогрес технологій, але як людство ми не вдосконалюємося в потрібному напрямку ні на йоту. Який це потрібний напрямок? Написавши, я сам на цьому і затнувся. Не мені ж визначати вектор розвитку. Але ми, принаймні, здатні оцінити книжки Орвелла, який вкладав у свої твори промовистий символізм і жив як людина-символ. Авжеж, символ! Ставши Джорджем Орвеллом з власної волі, він таким і залишився для всіх нас.
дощило птахами
Вклоняюся перу канадської письменниці – Жослін Сосьє за її роман, створений на основі канадської трагедії 1916 року. Нещодавно я чув від маріупольців фразу «небо сніжило попелом». Саме в цей час я читав книжку про великі канадські пожоги, подумки накладаючи шар нашої історії на реальні події в чужій країні понад столітньої давнини. Мабуть канадці їх вивчають, тому знають більше. Та й чи вразила би настільки драма іншого народу, не постань перед нами картини наших міст? Непідробні співчуття породжуються випробуваннями, такими як наші.
Останнє бажання
Поглинання книжок українських авторів незмінно приємне, коли час від часу я повертаюся до перевірених авторів. Сьогодні перегорнув останню сторінку роману і перевірив запас літератури: все, більше нечитаних творів Євгенії Кононенко не маю. Отакої! А тоді знаєте, що зробив? Розкрив цей її роман і паралельно ще одну добірку новел під спільною назвою «Кат». Дослідивши обидва тексти, констатував: а дитя нівроку підросло! Я умисно не порівнював твори, доки не завершив читання роману. Нехай це буде випробування мого терпіння.
Огнище
Мій індивідуальний протокол читання змушує мене читати твір, а потім проводити невеличку експедицію інтернетом у пошуку інформації про письменника. Звісно, якщо ім’я автора мені невідоме. Іноді я прощаюся з книжкою, не дочитавши до кінця. Прощання з нею не означає повний розрив з автором. Але після вдалої знахідки іноді хочеться написати відгук, або не писати. Пару разів бажання було сильнішим за мене і я вже реагував, ще не знаючи кінця, а в окремому випадку – ледве навіть прочитавши пару десятків сторінок.
- « на початок
- ‹ назад
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- 6
- 7
- далі ›
- в кінець »