10 лютого загострилася хронічна «хвороба», факт володіння якої мною я давно прийняв. Її симптоми не мають медичної термінології, як і відсутні неприємні відчуття. Ні нежиті, ні коливання температури. Зміни тиску – не помічено, апетит – не погіршав. А накриває. Часто? Коли як, а раз на рік так напевно, зазвичай у лютому. Якщо не в лютому, то несподівано, гостро, хоча не на довго. Я би назвав хворобу залежністю від чужої країни. По латині відповідник ще не вигадали. Лікарі про таку хворобу нічого не знають. Вона є.

Під час читання «Роману 2» я мав більше причин подавати репліки і зробити відгук повноцінним. Ні, навіть читаючи «Роман-вибух 1» того ж таки Остапа Дроздова, вже частково формулювалися звороти-заготовки для критично осмисленого допису. А тепер, дочитавши до останнього рядка, дав собі кілька годин охолонути і сам себе спитав: «А що, власне, в словах Дроздова не так?» Що ми всі трошки різні, різні настільки, наскільки маємо відмінні риси обличчя, то такі ж і думки – у кожного з нас в чомусь переплітаються, а в інших випадках мають розбіжності. То навіщо ж загострювати це-во, відмінне?

Елітна література для відпочинку і «масажу» мізкових клітин, або літературний джаз – така от характеристика для книжки Кортасара, письменника, на жаль, вже минулого історичного періоду. А, з іншого боку, його новели видалися такими ж сучасними, як наче герої цих творів жили, а події відбувалися не років так 70 (плюс-мінус) тому, а десь ось тут: вчора сталося, ввечері записано блогером, а вранці прочитано. Не роман, не оповідання, а компактна форма передачі – такі художні нариси, де немає зайвих слів. Всі вони вибудовують високохудожню архітектуру від майстра слова.

На початку – про Тимофія Гавриліва. Письменник, поет, перекладач (німецька), доктор наук. Тоді вже, поглянувши на рік народження, думаю собі: такий молодий і так багато встиг! Як це, га? А я й досі вчуся, ніяк не закінчу школу життя. Коли мені-то зростати? Коли захищатися? Коли творити? Бути читачем цікаво. Особливо, якщо трапляється отака якісна література, як з-під пера доктора Гавриліва. Для мене не стільки доктора, скільки письменника високого рівня майстерності. В цьому році я вже докотився до того, що парафінив творчість іншого доктора наук, іноземного. В цій же книзі – умц!?