Рецензії та відгуки на книгу

Памʼятаю, як дочитала цей роман у поїзді Київ - Одеса далекого 2009 року. Дочитала і зраділа, бо страшенно мучилася. Найбільше - натуралістичним підходом автора, який так майстерно описував запахи, зокрема неприємні, що інколи виникало бажання піти до вбиральні. У цьому, власне, і полягає майстерність Зюскінда. Постмодерний підхід до зображення персонажів, акцент на еротизмі та сексуальності, відвертість в описі забороненого. Перед нами - геніальний парфумер та не менш геніальний убивця, який у пошуках запаху не гребує вбивством молоденьких дівчат.

Це не просто три біографії. Це три психологічні портрети, три трагічні долі. Вони поєднані автором через один спільний мотив — "демона", що живе всередині кожного творця. Цвейг називає цих трьох одержимими. Але не в релігійному чи романтичному сенсі. Вони одержимі внутрішнім безпокоєм, "демоном", що вириває людину за межі її буденності, комфорту, спокою. Це внутрішній порив, що штовхає людину у творчість, у крайнощі, у безумство. Гельдерлін — поет, що прагнув до божественного ідеалу, але зламався під вагою власного бачення світу.

Кожен, хто здобував освіту на історичному факультеті, читав «Порівняльні життєписи» Плутарха, хоча б скорочено. Інакше як вивчати історію стародавнього світу?! По суті, це наймасштабніше джерело часів античності, в якому представлено 23 пари біографій грецьких і римських діячів. Один видатний грек і один видатний римлянин поставлені в пари за відомим лише Плутархові критерієм. Однак студенти історичного не порівнювали на заняттях цих діячів, а ознайомлювалися із біографіями греків під час вивчення історії Греції та римлян під час вивчення історії Риму.

«Коротка книжка про мистецтво» — невелика за обсягом книга. Це не путівник по епохах, не словник художників і не чергова енциклопедія «відомих полотен». Це — розмова. Розмова інтелігентна, часом провокаційна, але завжди чесна. Арнольд не боїться визнати: багато з того, що ми знаємо про мистецтво, — це результат вибору. А де вибір — там і влада. Історія мистецтва, виявляється, зовсім не нейтральна. Вона ставить перед нами запитання, що зазвичай ховаються за склом музейних вітрин: Чому одне зображення — мистецтво, а інше — “ремесло”? Чому ми віримо музеям, а не собі?