Читала цю книгу та думала: і кинути би варто, - бо час забирає, а натомість нічого, окрім шоку та якихось тваринних відчуттів, не дає, - і цікаво, чим нарешті вона закінчиться. Ця, як і інші дві книги Люко Дашвар, що я прочитала, щоразу переконуючи себе поставити крапку із її книжками, досить специфічна, бо поєднує, здавалося б, непоєднуване. Тут любов до Батьківщини, що стає ключиком до розгортання справжньої історії, насправді є способом заможної та розпещеної панянки отримати те, чого вона враз забажала, навіть не розуміючи, навіщо.

Книжку Ребекки Кван прочитала за два вечори, сюжет навдивовижу простий і залипальний. Ти ненавидиш головну героїню, а все одно невідривно стежиш за кожною її дією та за кожним повідомленням у соцмережах. "Убивцю", тобто "привида", який завше є в таких детективних історіях, розгадати було досить легко. Сюжет ніби носом нас тицяє: гляньте, яка непримітна персонажка, у якої зовсім немає мотивів дошкуляти головній героїні! Неприємним відкриттям стало те, що американські підлітки, про яких пише Кван, захоплюються російською літературою. Бляха, навіть нашим підліткам ці книжки нудні.

Друга світова добігала кінця. Переможець вже був очевидний. Троє світових лідерів Сталін, Рузвельт та Черчіль, зібравшись у Ялті -перекроювали мапу Європи на свій лад.

Долю українців у Польщі і поляків в Україні ще до тих перемовин визначив заздалегідь сам Сталін, легко взявши олівець та провівши на карті лінію кордону. Лише одна лінія на карті визначила людські долі та зруйнувала їхні життя.