●Химерна книга, котра залишила у моєму серці вирізьблений слід. Події тут розгортаються в антиутопічній Великій Британії XX століття, де люди клонуються з метою створення живих донорів органів для трансплантації.

●Розповідь ведеться від імені 28-річної Кеті: деталізовано, з її особистісними переживаннями, етапами дорослішання, цінностями, взаєминами із двома близькими друзями.

Книга – розчарування. От реально – ніби подивилась тупеньку американську комедію( Що сюжет, що герої – це щось з чимось. А ще вкраплення мудрих психологічних мантр з розряду «полюби себе сам». Герой - Бйорн, юрист, захисник баньдюків, точніше одного бандюка, що вбиває, продає наркотики, зброю, тримає борделі. Словом, повний комплект. Бйорн, після відвідування гуру психолога, став «божою кульбабкою», кардинально змінив своє життя, а як саме – вбивши свого боса і зайнявши його місце в світі банд і рекету.

Роман Уласа Самчука "Марія" був у моїй шкільній програмі в 10 класі, тож уперше я прочитала його в дев'ятому. Удруге повернулась до історії вічниці Марії вже в 25. Не можу сказати, що враження від книжки в дорослому віці змінилися в кращий бік. Тобто я бачу в ній очевидні плюси, але відверто не розумію, навіщо збурюють дискусію про повернення "Марії" в шкільну програму? Мені його, коли я була школяркою, нахвалювали як найкращий твір про Голодомор. Після "Жовтого князя" я, звичайно, в це не повірила і правильно зробила.