Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у листопаді 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Джерела українського світогляду
Пані Валентина Борисенко є відомою історикинею та етнологинею. У 2007 році викладачі Київського національного університету під її головуванням підготували цей посібник. Я не навчалася в КНУ як студентка, проте книжечку придбала пізніше, вже в аспірантські роки. І за нею готувалася до іспиту з етнології. Привабило мене найбільше те, що матеріал чітко і логічно структуровано, виділено найголовніше і без води. Серед авторів - знані науковці, як-от: Валерій Капелюшний, Марина Гримич, Леонід Залізняк. Прикметно, що виклад не обмежується етнографією, а охоплює також історію і частково філософію.
І ми знищимо всіх потворних
Це провокація, замаскована під пригодницьку історію. Віан працює з гротеском так легко. Він ліпить світ, де потворність визначають не пропорції тіла, а пропорції мислення. Ті, хто називає себе вартовими краси, виглядають найбільш страхітливо. Через самовпевнене переконання, що мають право вирішувати кому бути, а кому — зникнути. Віан оголює механіку насильства: воно починається там, де з’являється бажання впорядкувати людство під один мірний інструмент. Стиль роману — танець між сатирою й абсурдом. Віан не пропонує мораль, не виносить вироку.
#
#
Три стигмати Палмера Елдрича
Автор стежить за моментом, коли людина віддає контроль над власною свідомістю тому, хто пропонує їй зручніший варіант буття. Світ майбутнього виглядає виснаженим. Його мешканці не навчилися жити без ілюзій і тепер купують їх у таблетках, як дешеву розкіш. Палмер Елдрич виринає не як всесильний демон. Його «стигмати» — це не знаки влади, а вторгнення у внутрішній простір. Герої втрачають здатність відрізняти свій досвід від нав’язаних образів. Дік не пояснює, як це виправити: він лише демонструє, як легко мрія стає пасткою, коли її можна придбати у зручній упаковці.
Лийтеся, сльози
Автор не будує гучної антиутопії. Натомість зосереджується на тому, як швидко людина зникає, коли в неї забрати інструменти самоствердження: ім’я, сліди в системах. Що лишається від особистості, коли все навколо відмовляється підтвердити її існування? Дік показує, як сама структура реальності раптом вислизає з-під героїв. Головний персонаж намагається зрозуміти: чи справді він був тим, ким себе вважав. Його пошук схожий на спробу намацати силует у темряві. Ідея роману не зводиться до критики влади чи технологій.
Затьмарення
Світ книжки майже звичайний, тільки трохи зсунутий убік. Наче автор подивився на нього через затемнене скло. Головний герой змінений речовинами й подвійною роллю. Його думки розсипані, і Дік дозволяє їм лишатися фрагментами. Саме в цих уламках відчувається найбільша правда. Людина, що поступово втрачає себе, рідко помічає момент, коли це сталося. Вона лише бачить, як світ відповідає на її присутність дедалі менш охоче. «Затьмарення» показує як технології стають продовженням людських слабкостей. Як ідентичність легко загубити між робочими звітами й випадковими розмовами.
«Раніше ніж їх повісять
У другій частині циклу Аберкромбі ніби розсовує стіни власного світу. Але не для того, щоб вразити просторами, радше щоб показати наскільки людина в них губиться. «Раніше ніж їх повісять» — це повільне й хитке балансування між втомою, недовірою та дивним відчуттям, що будь-який шлях усе одно приведе до місця, де ти не хотів опинитися. Персонажі в романі рухаються вперед, але жоден не контролює напрямку. Цікаво спостерігати, як їхні внутрішні суперечності розмовляють гучніше за їхні слова. Аберкромбі не робить із них «вигнанців із великим призначенням».
Найкраще подавати холодною
У цій книзі помста готується довго мов темний настій, що вбирає в себе втому та відчай. Жодних декоративних описів, ніяких зручних моральних висновків. Помста тут не розв’язує вузол, а лише показує наскільки він затягнутий. Насильство не приносить полегшення. Аберкромбі демонструє, що жорстокість не вимагає виправдання. Вона просто існує поруч як різкий перепад погоди, який може застати зненацька. «Найкраще подавати холодною» — це не тріумфальна хроніка помсти, а дослідження того, як людина поступово стає продовженням власної мети.
Українська Україна
Як на мене, це чудова книга. Однак зауважу, що не для кожного читача. По-перше, автором є професіональний історик, доктор наук, доволі відомий і шанований у своїх колах. Ми особисто не знайомі, однак брали участь у деяких наукових заходах разом, тому про компетентність автора можу говорити з упевненістю. По-друге, написано книгу все-таки для істориків. Це думки автора, інколи філософського характеру, про становлення і розвиток українського національного руху. Зрозуміти деякі твердження аматорові буде важко.