Автор — Павло Тичина.

Дата створення — 21 (8) березня 1918-го року.

Рід літератури — лірика.

Напрям — модернізм.

Віршовий розмір — хорей.

Римування — перехресне; римування окремих звуків.

Провідним мотивом є скорбота, душевний біль, співчуття.

Тема «Пам’яті тридцяти» — зображення патріотів, які йдуть на самопожертву заради високих поглядів та любові до рідної землі.

Перечитав усі відгуки, майже з усім загалом згоден, причому, як не дивно, — і з захопленими і з не дуже, здається, що й додати майже нічого, практично все вже згадано і обговорено. Вже одна така увага публіки каже, що твір вартісний і його варто прочитати. Тоді чому не найвища оцінка? Тому що все пізнається в порівнянні. Так, не можна не помітити, що той же Орвел, у своєму «1984» багато взяв у Замятіна, фактично його роман більш глибше і якісніше, більш сучасне опрацювання того ж світу, тієї ж ідеї.

З перших сторінок виникає відчуття, що Купрін пише зі знанням справи і непогано орієнтується у проблемі, так би мовити зсередини. Та так, що у мене в першій половині твору навіть місцями з'являлась деяка гидливість по відношенню до автора, незважаючи на серйозність та професіоналізм у викладі порушеної проблеми. Купрін у своїх творах переважно пише про те, чому він був очевидцем, що відчув і пережив. При такому підході складно залишатися відстороненим, але це й надає його творам життєву натуралістичність на відміну від частої надуманості і притягнутості багатьох інших творів.

Дивно, як за цим романом ще не зняли фільм – текст відчувається дуже кінематографічним. Роман читається легко та швидко, сюжет захоплює. Сцени із доглядом за дітьми мене не напружували, хоча питання, навіщо в подібному (технотрилер) романі стільки подібних подробиць, все ж таки виникло. Герой не видався невдахою чи скиглієм, просто у нього пішла не найвдаліша смуга, а тут ще дружина, схоже, знайшла іншого — що йому в такому разі робити — веселитися і молодецтво виказувати? Нормальна собі реакція звичайної людини.