Рецензії та відгуки на книгу

You are here

Рецензії та відгуки на книгу

5
Середня: 5 (1 оцінок)
П’єса-оригінал - саме «На кожум’яках» Івана Нечуя-Левицького. Уже згодом, з його дозволу, Старицький переробив її на відому нам комедію «За двома зайцями». Сюжет і справді подібний автор висміює київських міщан сім’ю Рябків, які в погоні за модою та бажанням «запанитися» демонструють показний гонор. Та здебільшого їхні дріб’язкові, недалекі сварки, підлабузництво й культ матеріального виглядають лише смішно. Проте за цією комічністю автор прагне показати, як за такими рисами ховаються мізерні життєві цінності й ницість людської натури.
вподобати
0 користувачів вподобало.
3
Середня: 3 (5 оцінок)
Добро і зло» Карпи - це взагалі не та книжка, яку варто читати в білих рукавичках. Вона брудна, чесна і місцями така відверта, що хочеться закрити вікно, аби сусіди не почули, про що ти читаєш. Ірена тут у своєму репертуарі: вона просто бере наше життя, знімає з нього всі фільтри і показує його таким, як воно є - з матюками, похміллям, дикими вечірками і неочікувано глибокою ніжністю. Тут немає оцієї штучної моралі, де «добро» обов'язково в білому, а «зло» в чорному. Карпа показує, що ці поняття так перемішані, що іноді твоє найбільше зло стає твоїм порятунком.
вподобати
1 користувач вподобав.
5
Середня: 5 (1 оцінок)
Знаєте, після «Провалля» Тамари Мацькової залишається таке дивне відчуття, ніби ти сам щойно вибрався з якогось вогкого підвалу. Це не просто черговий детектив на вечір, це реальне занурення в ірраціональне. Авторка дуже круто грає на контрастах: з одного боку - звичайне життя, а з іншого - та сама внутрішня прірва, яка є в кожному, але ми боїмося туди дивитися. Найбільше зачепило те, як прописана атмосфера. Вона настільки густа, що її можна буквально відчути на дотик. Мацькова не намагається розважити читача дешевими ефектами, вона натомість повільно препарує страхи своїх героїв.
вподобати
1 користувач вподобав.
0
Нема оцінок

Як не осліпнути душею

Чесно кажучи, я думав, що це буде чергова слізна історія, де треба жаліти бідного хлопчика. Ну знаєте, класика любить давити на жалість, але Короленко мене реально здивував. Ця книга не про сліпоту фізичну,  вона про те, як не осліпнути душею, коли тобі здається, що життя до тебе несправедливе.

вподобати
1 користувач вподобав.
4.75
Середня: 4.8 (4 оцінок)

Дивіться, люди, оце - безодня. Не дай Бог вам знову в неї заглянути

Чесно кажучи, читати «Гайдамаків» зараз, коли в нас самих іде війна, - це випробування не для слабких нервів. Раніше в школі це сприймалося як просто «історичний твір», ну, бігали там дядьки з ножами, воювали за волю... А тепер ти розумієш кожне слово, кожну емоцію, і від цього реально стає моторошно.

вподобати
0 користувачів вподобало.
0
Нема оцінок

Вайбова рецензія 13.0. "Свята трійця" українського фейсбуку

Слухай сюди, ща буде чисто пацанський розклад за цю «святу трійцю» українського фейсбуку. Якщо ти думав, що література - це тільки пильні полиці та нудні пики в підручниках, то цей фоліант під назвою «Срав пес, перділи гуси» - це як знайти заначку в старій олімпійці, чистий андеграунд, пацани.
Це не книжка, це реальний культурний гоп-стоп. Горовий та Чепинога зібралися, перетерли за життя і видали такий концентрат жизи, що в тебе кепка сама на потилицю з’їде.

вподобати
1 користувач вподобав.
0
Нема оцінок
Знаєте, я часом втомлююся від сучасної складної літератури, де треба продиратися крізь накручені метафори. А от Дмитро Іванов - це як ковток холодної води з криниці. Його «Зорі над Україною» - це річ, яку не розумом читаєш, а, мабуть, генетичною пам'яттю. Тут немає отого штучного, «пластикового» патріотизму, від якого часом верне. У Іванова Україна справжня - з мозолями на руках, із запахом вечірнього саду і тими самими зорями, які в місті через ліхтарі вже й не побачиш. Його слова прості, як правда.
вподобати
0 користувачів вподобало.
5
Середня: 5 (3 оцінок)

Чому ми досі ведемося на «синіх»

Чесно кажучи, коли перечитуєш Франкового «Фарбованого Лиса» у дорослому віці, стає трохи не по собі. Це ніби казка для дітей, але насправді - це жорстка сатира на нас самих, на дорослих і найстрашніше те, що за сто років нічого не змінилося.

Головний герой, Лис Микита, - це ж класичний приклад того, як нахабство перемагає талант. Він не був найсильнішим, не був найрозумнішим, згадайте, як він тупо вскочив у діжку з фарбою. Він просто опинився в потрібному місці і вирішив скористатися моментом. Його успіх - це суміш випадковості та вміння вішати локшину на вуха. І це працює!

вподобати
0 користувачів вподобало.
5
Середня: 5 (1 оцінок)

Південні вірші

Що може обʼєднати Євгена Гребінку, Лесю Українку, Михайля Семенка, Майка Йогансена, Євгена Маланюка? Окрім любові до літератури, ще море і любов до Південної України, - Одеси, Херсонщини, Криму. В цій оригінально оформленій збірці з надзвичайними ілюстраціями знаходимо поезію різних стилів, проте її єднає любов до південної природи і моря. Ось «Човен» Євгена Гребінки як символ людини у великому світі: човен є безсилим проти морської стихії - так само людина є слабкою у вирі всесвіту. Проте варто боротися і жити, хай це може призвести до трощі.

вподобати
0 користувачів вподобало.
0
Нема оцінок
"Читанка" це друга книга Володимира Ковцуна що була видана в 2025році. Вона як і перша "Від нервів" складається з гумористичних але дуже життєвих оповідок про дитинство проведене в селі Гнилички, юність, зрілість і сьогодення. Читаючи книгу ніби поринаєш спогадами у власне дитинство і на душі стає неймовірно добре і вуста розпливаються в задоволеній посмішці.
вподобати
1 користувач вподобав.