Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у грудні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Звичай білої людини
Джек Лондон у “Звичаї білої людини” пише з холодною чесністю, яка часом межує з дискомфортом. Це коротке оповідання не лишає простору для затишного читання. Ні про добро, ні про зло. Тут — про порядок. Лондон не пише про подію — він пише про механізм. Про те, як культурна перевага — не аргумент, не філософія, а вольове рішення — стає жорстким каркасом для іншої культури. Автор не захоплюється і не критикує, а фіксує дії як факт: ось як працює імперія. Лондон не драматизує, не додає барв. Мова точна, економна, майже математична.
Джеррі-островик
Це не просто пригодницька історія про собаку, виховану на південних островах. Це уважне і безжальне дослідження того, як культура, насильство, природа і прив’язаність переплітаються у спільному вузлі існування. Лондон не пише казку про тварину — він через собаку говорить про людину. Джеррі — не алегорія, не символ, не герой у людському розумінні. Він — істота, що формується під дією середовища, обставин, рук, які гладять або б’ють. У цьому творі Лондон знову — натураліст: він не ідеалізує, не жаліє, не згладжує. Людина — колонізатор, руйнівник, господар або кат.
Маленька господиня Великого будинку
Роман “Маленька господиня Великого будинку” — приклад того, як письменник, знаний своїми пригодницькими творами, заглиблюється у психологію, людську приреченість і крихкість почуттів. Це твір про любов, але без сентиментальності. Про пристрасть, яка не романтизується, а аналізується. Про жінку — вільну, сильну, розумну — яка живе у власному ритмі, не поступаючись очікуванням ані суспільства, ані чоловіків, що її кохають. “маленька господиня” — водночас і серце дому, і його межа. Вона тримає все в рівновазі, але не тому, що прагне цього.
Соціальна несправедливість
Читати Тесленка непросто. Він завжди показує невтішне життя українського селянства та інтелігенції. Мене захопило оповідання «Школяр», до сліз захопило. Тесленко створює яскраві образи за допомогою діалогу. В нього немає складних і довгих речень. Проте всю глибину і весь біль він вкладає у слова своїх героїв. Хлопчик Миколка з багатодітної селянської родини. Бідний, проте тягнеться до знань. Залюбки ходить до школи. Через злидні змушений носити дірявий одяг та їсти несвіжого борща. Одного разу він пожалівся батькові на поганий одяг та їжу, а батько за це побив його.
Морський вовк
У “Морському вовкові” Джек Лондон звертається до внутрішніх ландшафтів людської природи — з її суперечностями, голодом до влади, страхом перед слабкістю і спрагою сенсу. На поверхні — історія про інтелігента, що випадково опиняється на борту промислового судна під командуванням жорстокого й харизматичного капітана. Проте насправді — це поєдинок двох світоглядів: гуманізму, що зростає з рефлексії та освіти, і аморальної сили, що живиться енергією волі. Лондон уникає прямолінійності. Він не виводить одного героя “правильним”, а іншого — “злим”.
Зелений змій
Джек Лондон розповідає про власну боротьбу з алкоголем, занурюючи читача у внутрішню анатомію залежності. Це не мемуари у звичному сенсі й не моралізаторство. Автор не прикрашає свого минулого. Алкоголь у Лондона не ворог і не демон, а радше тінь, що йшла поруч. Образ “зеленого змія” — не просто метафора залежності, а майже повноцінний персонаж, що пронизує кожен спогад, кожен рядок. Стиль Лондона тут відчутно відрізняється від пригодницької прози, за яку його зазвичай знають. Тут немає пошуку виправдань — лише правда, якою б незручною вона не була.
#
Пригоди “Сліпучого”
У цій збірці письменник постає як уважний дослідник людської сутності в її первісному, неприхованому вигляді. Ці твори, написані в різні роки, розгортають перед читачем три різні світи, але між ними тече спільна підземна річка — інтерес до того, ким є людина, коли з неї знімають цивілізаційні шари. «Пригоди “Сліпучого”» — Джек Лондон тут грає з образом антигероя: хитрий, цинічний, але живий, справжній. Лондон, здається, ставить запитання: чи є межа між виживанням і ницістю? І чи завжди злочин — це падіння, чи іноді він лише форма пристосування?
Міжзоряний мандрівник
У творчому ландшафті Джека Лондона «Міжзоряний мандрівник» стоїть осторонь. Це книга, де замість вітру Клондайку – подих космосу, замість вовчої зграї – безтілесні подорожі крізь епохи. Лондон, що його звикли сприймати як письменника фізичного досвіду, раптом звертається до філософської прози, де тіло лише оболонка, а свідомість – нескінченний мандрівник. Це виклик матеріалістичному світогляду, спроба осмислити ідентичність крізь призму багатьох життів, досвідів, соціальних ролей. Герой ув’язнений, але не зломлений. Його тіло обмежене кам’яними стінами, однак дух вирушає в мандри.
Українська містична проза
Я б усе-таки з натяжкою назвала підібрані у збірці оповідання містичною прозою. Адже очікуєш щось на кшталт Дракули чи упирів, а читаєш про вибрики звичайних чортів, причому без нуару та страху. Зокрема оповідання Степана Васильченка, головним героєм яких є дідько, тобто чорт. У першому творі «В хуртовину» йдеться про чорта, який взимку присів на сани до македонського старости й його писаря. Староста хотів закурити люльку, однак через витівки чорта всі сірники гасли, а писар (як на зло!) рахував їхню кількість, чим дуже дратував свого начальника.