You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Свобода
Сучасна азербайджанська література почалася для мене з цієї книжки (музика прийшла значно раніше) і так, скажімо, вагомо заявила про себе, що пізно ввечері, коли організм готувався вимкнути усі зайві для нічної роботи системи, але мозок пручався і увімкнув "друге дихання". Серед ночі довелося примусово зупиняти себе, інакше коефіціент корисної дії вдень дався би взнаки. Письменницький талант Афаг Масуд просто бере у полон.
Танець недоумка
Фантастика - це жанр дитинства і юнацтва. Якось так сталося, що паралельно із статтєвим дозріванням моя увага сконцентрувалася на реальному житті, але я не позбувся мрійництва і колишні фантазії стосовно подорожей в інші світи не залишають мозок. Свого часу колекцію фантастики я подарував близькій людині. Зробив добре, бо інакше ті книжки пилилися би в окупованому Донецьку, а так вони мають можливість радувати читачів. І ще: не завжди за радянських часів була можливість купувати хороші книжки, тому деякі оповідання, у тому числі великого об'єму, я переписував від руки.
Сокира сатири
Ось заради чого я перервав свою беспрограшну читацьку серію японської сучасної літератури. Вважаєте, рішення було передчасним і легковажним? Не шкодую ні миті, а представляю четверту книжку цього молодого і перспективного пана (це моя відповідь, бо він у написі наважився і мене обізвати паном, хоча я не любитель, коли мене шанують як якусь їхнюю благородію), однак... Що вже доводилося бувати на презентаціях двох із попередніх трьох збірок Сашка - це так, незначний штришок. Давайте я скажу більше правди про автора, який і сам до сказу правдивий в поезії.
1Q84
Не тішитиму себе ілюзіями: третій роман автора, прочитаний мною за останні місяці, не дає право бути експертом японської сучасної літератури. В цьому я хочу переконатися і не омину нагоди ознайомитися з творчістю інших японців. Поки що знайшло підтвердження суб'єктивне і дещо абсурдне переконання: Японія - окрема планета сонячної системи, розташована на дуже низькій орбіті, настільки низькій, що омивається водами земного Тихого океану. І, оскільки ще близько до Землі, японці мають чимало спільних із нами рис, але...
Танцюй, танцюй, танцюй
Якби мене запитали, я би відповів, але мене не питають, тому я просто висловлю свою думку: романи цього японця я можу охарактеризувати одним словом. І це коротке слово "джаз". З якого дива? Моя думка народилася п'ять хвилин тому і я ще не встигнув наситити її аргументами, тому спішно пишу, аби не передумати і не відмовитися від свідчень. Літературний джаз від Муракамі. Як вам таке? Не згодні? Ваше право.
Мене називають Червоний
Як свого часу мене вразила висока поезія прози (даруйте за складний епітет) Ґюнтекіна у його відомому творі "Чаликушу", то вже до прози Памука я підійшов упередженим, очікуючи літературну бомбу. Чи сталося як гадалося? Якщо чесно, бомба виявилася термоядерною у найкращому розумінні, тому обома руками підтримую один шведський комітет, який дав письменникові Нобелівську премію миру - він того вартий. Що там казати? Ви знаєте Схід? Сучасний або древній. Ні?
Винуваті люди
Талант письменника – синтетичний багатогранний дар що вимагає не самої лиш фантазії і вміння викласти в тексті багатство власної уяви. Без сумніву, володіння словом, як головна складова таланту, виділяє з розмаїття митців тих, кого ми називаємо письменниками, однак вміння писати і цим брати в полон читацькі душі далеко не весь арсенал хорошого автора. Ось переді мною книжка, з якої я беру інформацію про віддалену епоху. Тільки замислитися: останні події роману стосуються тієї давнини, коли не тільки мене, а й моїх батьків не існувало, принаймні ще кілька десятиліть.
Ловець повітряних зміїв
10 лютого загострилася хронічна «хвороба», факт володіння якої мною я давно прийняв. Її симптоми не мають медичної термінології, як і відсутні неприємні відчуття. Ні нежиті, ні коливання температури. Зміни тиску – не помічено, апетит – не погіршав. А накриває. Часто? Коли як, а раз на рік так напевно, зазвичай у лютому. Якщо не в лютому, то несподівано, гостро, хоча не на довго. Я би назвав хворобу залежністю від чужої країни. По латині відповідник ще не вигадали. Лікарі про таку хворобу нічого не знають. Вона є.
Роман-вибух №1
Знаючи автора тривалий час завдяки його роботі в соціально важливих програмах на каналі Ютюбу, аж кортіло оцінити літературний хист. Говорити в телекамеру – одне, а писати романи – мало би бути чимось іншим, бо жанр передбачає більшу долю вимислу, начебто. І, чесно кажучи, зі 108 нових електронних книжок, куплених мною за чесно зароблені 108 гривень (по акційній ціні), першою я почав читати «номер один». Нетипова назва і стиль роману, що відразу робить Дроздова унікальним автором.
Роман 2
Під час читання «Роману 2» я мав більше причин подавати репліки і зробити відгук повноцінним. Ні, навіть читаючи «Роман-вибух 1» того ж таки Остапа Дроздова, вже частково формулювалися звороти-заготовки для критично осмисленого допису. А тепер, дочитавши до останнього рядка, дав собі кілька годин охолонути і сам себе спитав: «А що, власне, в словах Дроздова не так?» Що ми всі трошки різні, різні настільки, наскільки маємо відмінні риси обличчя, то такі ж і думки – у кожного з нас в чомусь переплітаються, а в інших випадках мають розбіжності. То навіщо ж загострювати це-во, відмінне?