You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Пасажир
Маючи свою ціннісну шкалу, я ділюся враженнями від прочитаної книжки, правда, не оголошуючи оцінку: шкала-то моя особиста, а я хто? Кінь в пальто, в сенсі – звичайнісінький читачик. Як затявся на читанні в дитинстві, так і гризу їх – ті книжечки, як горіхи. Відгукуюся не на кожний твір, а коли припекло так, що хочеться висловитися. Посередню літературу, невдалі твори, слабкі, зарозумілі, невиправдано переобтяжені матами заради матів, банальні, беззмістовні, тощо – пропускаю. А таких авторів не скубу. Нащо? Може комусь подобається. Хотів пропустити й «Пасажира» Олега Драча.
Безодня
Подивишся на нашу планету очима астронавта – наче й нічого. Опустишся в повсякдення – інший вимір і дійсність, до якої прикметник «сувора» не дотягує за емоційним навантаженням. Почитаєш прогнози вчених людей – вся палітра можливих варіантів, але з коротким «якщо». А звернешся до частини Євангелії, наприклад, до 24-го розділу від Матвія – вже не потрібні ні книжки, ні світлини, ні аналітичні статті. Все приблизно, в міру уяви кожного, більш-менш зрозуміло. Я звернувся до варіанту десь посередині пропозиційної палітри. Марися Нікітюк в книжці «Безодня» - саме про це.
Двоє добродіїв із Брюсселя
Цим самим запалюю нову зірку на приватному книжковому небі – першу в сузір’ї бельгійських письменників. Декілька книжок різних авторів вже понад рік відлежуються в черзі. І от, не вперше читаю відгуки на цю добірку оповідань. Значить, автор того вартий. В основному, читачі діляться враженнями від першого оповідання, яке дало назву виданню. Чи аж настільки тема одностатевих стосунків є екзотичною у нас? По прочитанні книжки я би відзначив і інші оповідання, в яких автор піднімає різновекторні проблеми сімейного життя.
Пан Ібрагім та квіти Корану
Сміх, та й годі! Мій вчорашній відгук на нашумілу книжку Шмітта «Двоє добродіїв із Брюсселю» дав швидкий, несподіваний плід. Вранці я отримав повідомлення вже про цю книжечку. А мене достатньо поманити фотографією книжечки, далі процес піде сам. Післяобідній час. Автобус. Бібліотека. Буквально за пару хвилин книжка в моїх руках і, посміхаючись, я оцінюю її об’єм. Якраз доїхати до своєї зупинки і можна повертатися знову до бібліотеки. Майже так і сталося, бо довжини маршруту трохи не вистачило, щоб дочитати до кінця, а решту шляху додому я не міг читати, бо пішов сніг.
Кат
Після вдалої розвідки в глибокі бельгійські тили повертаюся до перевіреної вітчизняної літератури, до творів Євгенії Кононенко, якими авторка наситила бібліотеки, книгарні і ці, як їх там неоковирно називають – гаджети. Хоча, який же він гад – мій телефон? Який, якщо з нього я і читаю книжки, а прочитуючи, переміщаю в сховище, де за спостереженнями їх, нечитаних, лежить ще близько дев’яноста найменувань?
Доця
«Доця» –це як розмова з сусідкою, яку зустрів через вісім з половиною років по всьому, що я і вона пропустили через себе в 2014-му, в нашому Донецьку. Ми так і спілкувалися ж жінкою, яка є доцею в романі і збірним образом різних людей. Вона поділилася історією своїх дій в умовах окупації міста, а я подумки переривав її монолог вкрапленнями своїх спогадів. Наші сліди залишалися на вулицях і, імовірно, при тих чи інших подіях ми могли знаходитися в якомусь метрі одне від одного.
Божество різанини
При всіх моїх читацьких примхах (гучно сказано: скільки їх у мене – не знаю сам), любові до товстезних романів на основі реальних подій, вподобанні історичних і біографічних книжок, потягу до складних психологічних творів, іноді я не оминаю п’єси. Вибір навмання – це довіра до видавництва. В даному разі видавництво Анетти Антоненко підтвердило присутність літературного смаку. Знають там, чи ні, а в довгій черзі вилежуються ще декілька п’єс іноземних авторів.
Чужа-своя-рідна
Я знаю, що книжки на тему нашої війни, яка триває і залишається нашим найбільшим болем, не кожен може читати. В коментарях до «Доці» Тамари Горіха Зерня мені писали про це. Розумію. «Чужа-своя-рідна» – книжка про переселенців, в основному – переселенок. Теж історії не з простих. Ми ж такі, якими ми є – люди зі своїми складнощами. Всі свої і в той самий момент – чужі. Отримавши досвід переселенки, пані Ірина пропонує кілька нарисів, списаних з конкретних людей. Війна підтягнула нас в плані єдності, бо найлегше нам бути своїми одне одному на відстані. А поруч?
Вірсавія
Чи не письменницьким інструментом є фантазія? І я кажу: так! Якщо навіть кожне слово - тільки вигадка автора. На це він має повне право, а наша читацька частина в житті творів зводиться до осмислення і зворотньої реакції. Ну, а якщо автор творить по чужих слідах? Якщо він занурюється в історію? Коли укладає біографічну книжку? Якщо його тема має сотні попередників в різних мистецьких жанрах, а основою роману стає відома мільйонам людей подія, епоха, ідея, парадигма, концепція?
Печатка янгола
Бути приголомшеним тричі одним романом, читаючи його вперше – хіба не про це мріють письменники, віддаючи в наші руки свої твори? Деякі з літературних шедеврів критики називають безсмертними, а ми за ними повторюємо. А якщо навпаки: безсмертність книжкам надаємо ми? Умовну, але майже безсмертність. Правда, час потім перевіряє достовірність читацьких епітетів. Зараз, коли я сів написати мініатюрний відгук про «Печатку янгола», намагаюся пригадати всі слова, що виникали під час читання.