You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Вірсавія
Чи не письменницьким інструментом є фантазія? І я кажу: так! Якщо навіть кожне слово - тільки вигадка автора. На це він має повне право, а наша читацька частина в житті творів зводиться до осмислення і зворотньої реакції. Ну, а якщо автор творить по чужих слідах? Якщо він занурюється в історію? Коли укладає біографічну книжку? Якщо його тема має сотні попередників в різних мистецьких жанрах, а основою роману стає відома мільйонам людей подія, епоха, ідея, парадигма, концепція?
Печатка янгола
Бути приголомшеним тричі одним романом, читаючи його вперше – хіба не про це мріють письменники, віддаючи в наші руки свої твори? Деякі з літературних шедеврів критики називають безсмертними, а ми за ними повторюємо. А якщо навпаки: безсмертність книжкам надаємо ми? Умовну, але майже безсмертність. Правда, час потім перевіряє достовірність читацьких епітетів. Зараз, коли я сів написати мініатюрний відгук про «Печатку янгола», намагаюся пригадати всі слова, що виникали під час читання.
Жуль
Небагато написано про автора роману в українському сегменті інтернету, але скупо і про основне вміщено в статті Вікіпедії: популярний, лауреат багатьох премій, 20 романів, сценарист і критик – такий стандартний послужний список. Я би висловився яскравіше, хоч і на підставі всього лиш одного цього роману, вартого схвальних коментарів. В ньому автор не відійшов від власних уподобань, піднімаючи проблеми пошуку себе (самоідентифікації і шляху), взаємин.
Неприкрита природа
В історії читання цієї книжки є кілька дивних і магнетичних моментів. Вони можуть навіть призвести до упередженості щодо сучасної італійської літератури зі знаком «плюс». Це перший прочитаний роман італійця – вдалий початок. Хіба наступний досвід може витверезити, як трапляється з літературною спадщиною різних народів, коли трапляються буквально шедеври і інколи – відвертий мотлох. Феномен Еррі Де Лука спрацював на користь італійської літератури, вразивши мене як письменницьким талантом, так і своїми персональними даними. Не списком регалій, романів, перекладів, фільмів.
Мадам Пилінська і таємниця Шопена
Не буду заново доводити велич французької (а в даному випадку і бельгійської) літератури на прикладі творів Шмітта. Перше враження від повісті «Двоє добродіїв із Брюсселя» зібрало велику кількість схвальних відгуків в групі вибагливих читачів і по прочитанні однойменної книжки Ігоря понесло. Наступні стали своєрідним підтвердженням кваліфікації. Тож, моє шанування авторові!
Володар мух
Роман англійця є відповіддю нашим здивованим співвітчизникам на розпачливе питання: «Як же вони могли?». Могли і можуть. Проста, як двері, природа жорстокості прихована неглибоко в людині. Не в кожній. І Ґолдінґ виявився дуже спостережливим, аж я подумав: хто він? Психолог? Знавець Біблії? Точність описаних ним в романі механізмів зла вражає. Не розбираючи їх на «гвинтики», автор пред’являє результат перебігу подій екстремального характеру. А вже ми перевіряємо його теорію і особисто я не надто сумнівався в її правдивості навіть до того, як…
Чужа провина
Письменниця, яка тримає слово – Тетяна Белімова, з новим романом – «Чужа провина».
Погані дороги
Десять років війни – доволі довгий період часу, який сформував широкий пласт літератури про цю війну. Мені здається, змінилося лице сучасної української художньої літератури і змінилося узагальнене лице читача. В негативний чи в позитивний бік – мені, як простому читачеві ще важко визначитися однозначно, бо є ознаки обох кінців цієї шкали, як і різне ставлення читачів до явищ, визначених мною, як добрі і явищ не надто приємних.
Миротворець
Що за…? Доведений до кипіння спекотного дня мозок – підсумок всієї історії моїх роздумів літературного спадку Дереша. Перший досвід 2018-го року виявився невдалим, коли до рук потрапила книжка «Трохи пітьми». Концентрована збірка невиправданого мату на сторінках – сама пітьма без «трохи». Здавалося, вона назавжди поставила крапку в моєму читацькому «епікризі» і я замість обкладинки виставив на світлині чорний прямокутник з іменем автора. Моя свідомість (жіночого роду) витончилася настільки, що не сприймала ґвалтування вуличною похабщиною, хай би яким трендовим не був письменник.
Другий чоловік
Про титулованість Трамбле я дізнався в процесі читання роману. Літературознавцям може бути відомим ім’я канадця, мені ж його книжка впала до рук в результаті сліпого вибору. І я, сповнений об’єктивності, саме з цього письменника почав вивчати канадську сучасну літературу (цікаво, чи існує у них скорочений варіант, на кшталт – кансучліту?) Авжеж, перше враження накладає відбиток на наступні підходи. Мсьє Трамбле не знає, що спроба «на зуб» його твору справила добру службу всій творчості письменству тієї північно-американської країни. Автор не спасував перед складністю обраної теми.