Рецензії та відгуки на книгу

Це свіжий вітер, що виривається з вікон дитячих кімнат, і несе в собі запах свободи та солодощі вигадки. В одноманітний світ дорослих вривається Пеппі — ураган сили й радості, що живе за власними законами. Вона — втілення чистої анархії, яка руйнує стіни умовностей. Її пригоди — це яскраві малюнки, що показують, як уява може перетворити сірі будні на нескінченну гру. Роман став сміливим маніфестом, який довів, що справжня сила криється в унікальності, а індивідуальність є найціннішим скарбом. Стиль Ліндґрен — це легкість дотику.

Це сповідь жінки, яка зламала неписані закони свого часу, щоб захистити власну гідність та порятунок сина. Роман є революційним маніфестом жіночої сили. Анна Бронте безжально знімає маску з ілюзії шлюбу, показуючи, як він стає золотою кліткою, позбавленою прав та волі. Авторка сміливо розвінчує міфи про щасливе сімейне життя вищого класу, оголюючи табуйовані тоді теми. Гелен Грем постає як вогняна зірка на темному небосхилі своєї епохи, яка обирає гіркий хліб самотності замість солодкого яду руйнівного існування. Стиль Анни Бронте — це щира, немов оголений нерв, оповідь.

Цей роман — невпинний марафон, що виходить за межі звичної пригоди. Він є віртуозною шаховою партією, де головними фігурами є не лише люди, а й час, відстань та людська винахідливість. Верн створює історію, що є гімном прогресу, але водночас не забуває про непередбачувані капризи долі. Подорож — це не просто рух по карті, а невпинна битва з перешкодами: від обірваних шляхів до хитрощів поліцейського, який, мов тінь, переслідує Фоґґа. Автор майстерно змальовує контраст між розміреною логікою Фоґґа і стихійною спонтанністю Паспарту, роблячи їхній дует неповторним.

Нічого не знала про Шмітта до 2018 року. Так сталося, що доля занесла мене в Херсон, де в місцевому університеті відбувався конкурс студентських наукових робіт. Доки моя студентка захищалася, я блукала університетом і знайшла книжкову крамницю. Там мені рекомендували Шмітта та його твір «Оскар і рожева пані». Конкурс мав тривати декілька днів, тож невелика повість мала зробити мій вечір веселішим. Однак насправді вийшло так, що я плакала. Я плакала весь час, коли читала повість. І причина полягає не лише в ідеї твору - останніх днях смертельно хворого хлопчика Оскара та його щоденника.