"... Тот и мудрец, кто довелен немногим..."
«…Жизнь дана для счастья…»

Я не могла відірватись від цієї книги. Стане улюбленою для мене.

Дочитала книгу і вирішила, поки враження досить свіжі і яскраві, написати про це. Дуже хороша книга! По-перше хто і на якій підставі може вирішуватити де межа між здоровою і хворою психікою, між "повноцінною" та "неповноцінною" людиною. Хто знає, що робиться всереді та яким є внутрішній світ дитини аутиста? Книга дуже добра, тепла і співчутлива. Вона може навчити людей по-іншому ставитись до "трішки інших", не "хворих" і "недоровинутих" а власне "інших", які живуть у своєму світі, які направду можуть відчувати цей світ ще тонше і делікатніше.

Катя Бабкіна повісила на свої поезії ярличок «наївні». Наївні - це і щирі, і в чомусь невинні, й безпосередні, а також довірливі, простодушні. Та що сокровенне може довірити читачеві жінка? Наївне запитання... «Ужинок» інтимної лірики вихлюпнувся з бурхливого моря поетичної душі на сторінки її «Гірчиці», але не тільки. Та все ж про наїв ліричної героїні з присмаком гіркоти. В одних поезіях цей наїв схожий на меланхолію і розпач від утрати кохання з афористичним присмаком:

... Як виростає сум - краще тобі не знати.

Дірка, де буде зуб, вогка, оселилась в роті.

Я лише нещодавно познайомився з творчістю Андрія Любки. Це відбулося на одному цирковому дійстві чи то пак клоунаді, які зараз по-модньому звуться “слем”, “слем-турнір”, “збіговисько слемерів” (хоча до цього явища більше підходить “збіговисько ламерів”). І тоді не виступ молодого поета викликав у мене подив, а дивна бурхлива реакція “жіночої частини” публіки на такі недолугі віршики. Чи то манера читання заворожила аудиторію, чи, можливо, інший якийсь фактор. Не знаю. Але це мене зачепило і я придбав у книгарні його підстаркуватий “Тероризм”.