«Сьогодні вона знову крастиме» – подумала я, згадуючи, що на полиці стоять «Дворушники…». Книга, яка не відпускає до останньої крапки з міцних талановитих обіймів. Книга, яка робить тебе не рядовим читачем, а першорядним героєм її історії і, прочинивши «…Євангеліє від вовкулаки», шляху назад уже немає: Ти мусиш довести справу до кінця, адже тепер Ти учасник дійства і сьогодні саме Ти вирішуєш, яким має бути світ...

Катя Бабкіна повісила на свої поезії ярличок «наївні». Наївні - це і щирі, і в чомусь невинні, й безпосередні, а також довірливі, простодушні. Та що сокровенне може довірити читачеві жінка? Наївне запитання... «Ужинок» інтимної лірики вихлюпнувся з бурхливого моря поетичної душі на сторінки її «Гірчиці», але не тільки. Та все ж про наїв ліричної героїні з присмаком гіркоти. В одних поезіях цей наїв схожий на меланхолію і розпач від утрати кохання з афористичним присмаком:

... Як виростає сум - краще тобі не знати.

Дірка, де буде зуб, вогка, оселилась в роті.

Я лише нещодавно познайомився з творчістю Андрія Любки. Це відбулося на одному цирковому дійстві чи то пак клоунаді, які зараз по-модньому звуться “слем”, “слем-турнір”, “збіговисько слемерів” (хоча до цього явища більше підходить “збіговисько ламерів”). І тоді не виступ молодого поета викликав у мене подив, а дивна бурхлива реакція “жіночої частини” публіки на такі недолугі віршики. Чи то манера читання заворожила аудиторію, чи, можливо, інший якийсь фактор. Не знаю. Але це мене зачепило і я придбав у книгарні його підстаркуватий “Тероризм”.