Рецензії та відгуки на книгу

Східна мудрість присутня в кожному чотири вірші, що залишив нам у спадок безсмертний Омар Хайям. Цікаво, що його думки настільки всезагальні, що з ними погодяться люди різних рас і сповідань, не лише мусульмани. 

Стиль усіх чотирьох п’єс — лаконічний. Камю володіє умінням писати просто про складне. Кожне слово на своєму місці, кожен персонаж — це ідея. «Калігула» — не історична драма, це схоже на філософський експеримент. Імператор, що шукає абсолютну свободу, а знаходить порожнечу. Камю не романтизує божевілля і не перетворює його на карикатуру. Калігула — не монстр, а людина, яка занадто чесно доводить абсурд до кінця.  «Непорозуміння» — камерна п’єса, де злочин проростає з мовчання. Страшні речі відбуваються не через ненависть, а через відсутність слухання.

Камю не завершив цей роман — його життя обірвалося раптово, і тому текст зберігає незавершеність. У «Першій людині» Камю відходить від притчевості й абстрактного абсурду. Тут автор говорить простішою мовою — це майже автобіографія. Йдеться про пам’ять, що тримає людину на плаву серед бруду, війни, бідності та забутих облич. Альтер его Камю повертається в дитинство, де глуха бабуся, німа від емоцій мати і жорстка школа життя формують його світогляд. Але це не ностальгія. Камю нікого не ідеалізує. Його погляд — не сентиментальний.

У "Чумі" Камю знову повертається до своїх головних тем — абсурд, свобода, відповідальність. Чума тут не метафора, а багатошарова фігура: фізична, моральна, історична. Вона — умова, у якій стає видно людину такою, якою вона є. Стиль Камю точний: нічого зайвого, жодного драматизму, лише факти, жести, втома. У героїв немає героїзму в традиційному сенсі, зате є звичка робити свою роботу. І ця звичка виявляється чи не єдиною формою гідності. Доктор, який записує історію чумного міста, не вірить у Бога, не шукає слави, не сподівається на диво. Він просто лікує.