Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у жовтні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Крадії
Фолкнер написав «Крадіїв» наприкінці життя — і це відчувається. У цьому романі немає тої згустилої темряви, що нуртує в його ранніх творах. Натомість — м’яка іронія, теплий присмак ностальгії й оповідь, що більше схожа на притчу про хлопчика, який разом із дорослими краде автомобіль і вирушає в дорогу, де втрачає дитинство, але не наївність. Проза Фолкнера тут змінює свій хід: вона більше не задихається в багаторядкових реченнях, а тече — вільно, неспішно, з відчуттям внутрішнього спокою. Це, мабуть, один із його найдоступніших романів — і водночас найбільш двозначних.
Притча
У «Притчі» Фолкнер зводить пам’ятник тиші, яка одного разу виросла посеред окопів. Центральна подія — один день мовчання. Солдати, з обох боків фронту, відмовляються воювати. Історія, здавалося б, проста, але в руках Фолкнера вона перетворюється на щось схоже до чорної меси — ритуал, у якому кожен жест не має однозначного значення, а кожна відповідь народжує нове запитання. У цій «Притчі» — немає спасіння, але є жертва. І ця жертва, як у євангельському сюжеті, не рятує світ — лише виявляє його. Стиль Фолкнера тут густіший, ніж зазвичай. Це проза, що тоне у власному тумані.
Японський погляд на вічність
Про Кобо Абе вперше дізналася в університеті, ми вивчали «Жінку в пісках» та «Людину-коробку». Другий роман, зізнаюся, сподобався мені більше. Про що ж «Жінка у пісках»? Про вічність і примарність боротьби, про спокій і звичку, про кохання і втрату, про неминучість долі. Чимось нагадав мені «Міф про Сізіфа» Альбера Камю. Якщо Сізіф підіймає нагору камінь, чекає, що ось-ось дістанеться вершини, але врешті падає, то герої японського письменника все життя ведуть боротьбу із піском. У цьому сенс їхнього існування. Головна героїня втратила у піску чоловіка і дитину.
Червоне листя
Це оповідання як ритуал, що тягнеться, як тінь за людиною, котра біжить від власної долі. Світ тут — скам’янілий. Непорушний у своїй жорстокості, позбавлений розвитку, майже поза часом. Раб має померти разом із своїм паном — не тому, що хтось цього хоче, а тому що так «було завжди». Саме в цій мертвій традиції — серце трагедії. І це не трагедія особистості, а трагедія незмінності. Раб утікає, але не вільний. Його переслідує не лише мисливець, а й абсурд самої системи, що прирікає на смерть без пояснення. Смерть тут — не подія, а обов’язок, якого неможливо уникнути.
Домашнє вогнище
У «Домашньому вогнищі» Фолкнер розтинає моральну поразку суспільства, де праведність — це маска, а зло носить буденний одяг. Роман не будує драму з насильства — він показує його без прикрас, без натяку на романтизацію чи моральне повчання. Це оголений нерв світу, де інституції, що мають захищати, — мовчать, де правда не має голосу, а закон — не має хребта. Фолкнер не створює героїв — у нього всі персонажі ламані, надщерблені, глибоко суперечливі. Кожен з них — носій не ідеї, а її спотворення. Він не запрошує читача співчувати — він змушує бачити.
Філософський роман-притча
Уперше дізналася про цей твір навесні 2002 року, коли навчалася на першому курсі історичного. Наш лектор полюбляв давати до кожної теми не лише історіографію, а й художню літературу. Про Романа Іваничука, що був депутатом, я чула, знала про його патріотичну позицію, але з його літературною спадщиною знайома, на жаль, не була. Тож коли за рік побачила книгу «Орда» на абонементі бібліотеки, невимовно зраділа та взяла її почитати на літо. Я була вражена. Сам роман за обсягом незначний, однак читається дуже важко.
#
Берег любові
Моє дитинство припало на 1990-ті, коли по телевізору було лише декілька каналів, а на вихідних УТ-1 часто демонстрував концерти. І саме тоді я вперше дізналася про Вадима Крищенка. Згодом виявилося, що він мій земляк, що народився в Житомирі. Тоді мені здавалося, що всі українські співаки зверталися до нього по вірші. І дійсно, серед виконавців пісень Крищенка Іво Бобул, Лілія Сандулеса, Павло Зібров, Астрая, Алла Кудлай, Назарій Яремчук. Найбільше ж мене вразила нині культова пісня у виконанні Іво Бобула «Берег любові».
Роман у романі
Читала цей роман доволі довго - більше місяця, хоча була у відпустці і мала багато вільного часу. Читала і плювалася, бо нічого не розуміла і естетичного задоволення не отримувала. Це історія двох сестер - Айріс і Лори, які зображені ніби дві протилежності. Їхній батько є власником великої фабрики. Історію розповідає Айріс, на схилі літ. Ми дізнаємося про самогубство, яке скоїла Лора в молоді роки, а потім про книгу, яку вона написала і яка зробила її посмертно культовою письменницею.
Самогубство і абсурдність світу
Есе «Міф про Сізіфа» було написано в роки другої світової війни, у 1942 році. На початку твору філософ зауважує, що у філософії є лише одна важлива проблема. Це проблема самогубства. А відправною точкою є абсурд. Головним же питання філософії є таке: чи вартим є життя того, щоб його прожити. Предметом есе, за автором, є звʼязок між абсурдом і самогубством. Камю міркує над причинами, які схиляють людину до самогубства. Проте не вважає світ абсурдним. Існує фізичне та філософське самогубство.