Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у жовтні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Зелений змій
Джек Лондон розповідає про власну боротьбу з алкоголем, занурюючи читача у внутрішню анатомію залежності. Це не мемуари у звичному сенсі й не моралізаторство. Автор не прикрашає свого минулого. Алкоголь у Лондона не ворог і не демон, а радше тінь, що йшла поруч. Образ “зеленого змія” — не просто метафора залежності, а майже повноцінний персонаж, що пронизує кожен спогад, кожен рядок. Стиль Лондона тут відчутно відрізняється від пригодницької прози, за яку його зазвичай знають. Тут немає пошуку виправдань — лише правда, якою б незручною вона не була.
#
Пригоди “Сліпучого”
У цій збірці письменник постає як уважний дослідник людської сутності в її первісному, неприхованому вигляді. Ці твори, написані в різні роки, розгортають перед читачем три різні світи, але між ними тече спільна підземна річка — інтерес до того, ким є людина, коли з неї знімають цивілізаційні шари. «Пригоди “Сліпучого”» — Джек Лондон тут грає з образом антигероя: хитрий, цинічний, але живий, справжній. Лондон, здається, ставить запитання: чи є межа між виживанням і ницістю? І чи завжди злочин — це падіння, чи іноді він лише форма пристосування?
Міжзоряний мандрівник
У творчому ландшафті Джека Лондона «Міжзоряний мандрівник» стоїть осторонь. Це книга, де замість вітру Клондайку – подих космосу, замість вовчої зграї – безтілесні подорожі крізь епохи. Лондон, що його звикли сприймати як письменника фізичного досвіду, раптом звертається до філософської прози, де тіло лише оболонка, а свідомість – нескінченний мандрівник. Це виклик матеріалістичному світогляду, спроба осмислити ідентичність крізь призму багатьох життів, досвідів, соціальних ролей. Герой ув’язнений, але не зломлений. Його тіло обмежене кам’яними стінами, однак дух вирушає в мандри.
Українська містична проза
Я б усе-таки з натяжкою назвала підібрані у збірці оповідання містичною прозою. Адже очікуєш щось на кшталт Дракули чи упирів, а читаєш про вибрики звичайних чортів, причому без нуару та страху. Зокрема оповідання Степана Васильченка, головним героєм яких є дідько, тобто чорт. У першому творі «В хуртовину» йдеться про чорта, який взимку присів на сани до македонського старости й його писаря. Староста хотів закурити люльку, однак через витівки чорта всі сірники гасли, а писар (як на зло!) рахував їхню кількість, чим дуже дратував свого начальника.
#
#
Майстер короткої прози
Дитячі оповідання Степана Васильченка часто являють собою твори, написані з гумором. Одним з них є оповідання «Свекор», вміщене до цієї збірки. Читала його і сміялася. Дійсно, якщо поганий настрій - читайте Васильченка. У творі йде мова про маленького хлопчика Василька, якого в родині всі називали свекром, бо він любив копіювати поведінку дорослих, бурмотів, не хотів іти до школи. Так ось одного разу батько вирішив покепкувати з сина і на сімейній раді запропонував Василькові одружитися. Хлопець сприйняв це серйозно; в нього навіть уже була дівчина, яка витягла його з багнюки одного разу.
Повість про дитинство Шевченка
Памʼятаю, як у школі ми читали уривок повісті Степана Васильченка «В бурʼянах». Якраз той епізод, коли малий Тарас був залишений батьками-кріпаками на догляд сестри Катрусі. Та бавилася з дівчатками у ляльки, забула про молодшого брата, а той ледь не загинув. А потім - епізод про зникнення Тараса, який заблукав, однак зустрів по дорозі чумаків, що спитали його, куди він прямує, і відвезли в рідну Кирилівку.
