Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у жовтні 2025 року Детальніше
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
жага до життя
Джек Лондон відкриває життя зведене до його первісного інстинктивного стану. Але попри зовнішню скупість сюжету, це не просто історія про виживання. Це дослідження межі між людським і звірячим, моральним і тваринним, коли тіло зраджує, а воля ще тримається. Стиль Лондона — холодний і стриманий. Він не намагається витиснути сльозу чи змусити співчувати. У центрі повісті людина зведена до найпростіших потреб: їсти, рухатись, не вмерти. Але водночас ця людина не позбавлена складності: вона мислить, пам’ятає, оцінює, навіть у напівсвідомому стані.
Кентервільський привид
Це іронічна історія про зустріч двох світів: старого англійського аристократизму і практичного самовпевненого американського раціоналізму. Але під шаром гумору та гри з жанром готичної новели ховається історія про втому, провину, самотність і надію на прощення. Вайлд вибудовує сюжет у якому привид не страшна істота, а змучений роллю, яку йому нав’язали. Він прив’язаний до свого минулого, приречений вічно розігрувати сцену жаху перед людьми, що більше не бояться. Нові мешканці маєтку не вражені ані закривавленими плямами, ані ланцюгами, що гримлять ночами.
Японські хайку
Пропонований збірник хайку відзначається тим, що твори в ньому підібрано спеціально для малечі. В них співано природу - першу паморозь, сніг, цвітіння дерев, подих осені і красу зими, невимовну і стрімку весну та яскраве літо. Кожен рядок насичений нетлінними барвами і створює прекрасний образ квітки, пташки, річки чи пори року. Читаєш - і ніби сам переносишся в далеку Японію, відчуваєш аромати сакури та чуєш спів вітру, уявляєш бджіл і комашок, що пролітають над полем, торкаєшся першого снігу та відчуваєш його холод.
Прекрасні й приречені
У «Прекрасних й приречених» Фіцджеральд спостерігає, як повільно втомлюється покоління. Це не історія про падіння. Це роман, у якому кожна сторінка звучить, як післямова до нездійсненого.Головні герої не злі, не добрі, не надміру трагічні. Вони просто живуть — у колі бажань, відчуттів, мрій і звички чекати, що все якось складеться. Вони гарні зовні й внутрішньо зіткані з передчуття, що краса — це вже щось, це має щось значити. Але з кожним розділом стає ясно: форма не витримує порожнечі. Фіцджеральд пише про людей, які не мають наміру зіпсувати своє життя, але й не знають, як його прожити.
Багатий хлопець та інші історії
«Багатий хлопець» не про гроші. А про тишу, яка лунає після того, як останній келих спорожнів, світло згасло, всі розійшлися. Головний герой не карикатура на багатія, не повчальна фігура. Він здається впевненим у собі лише доти, доки не стикається зі справжнім. Фіцджеральд пише так, ніби розглядає своїх персонажів крізь скло — з ніжною відстороненістю. «Багатий хлопець» — це про людей, які отримали все, крім внутрішнього орієнтиру. І про тих, хто не має нічого, але зберігає рівновагу, бо не розучився дивитися на світ просто. Інші тексти збірки як різні відтінки одного настрою.
Кохання останнього магната
Фіцджеральд не дожив до того моменту, коли крапки в цій книжці стали б остаточними. «Кохання останнього магната» — роман, що залишився незавершеним. Центральною фігурою тут є продюсер з серцем механіка й уявою поета. Автор не співає осанн успіху. Він розглядає людину не в мить тріумфу, а в момент хиткого балансу між владою і вразливістю. Стиль Фіцджеральда тут ще вишуканіший, ніж у «Великому Ґетсбі», але менш блискучий. Він ніби тонує спогад, який міг би бути сном. Любов тут — не рушій, а тло: холодне, як світло від екрана в темряві.
Остання красуня Півдня
Ця книга — ніби пожовклі фотографії з альбому, який давно не відкривали: трохи пилу, трохи блиску. «Остання красуня Півдня» — розповідь про жінку й час, що минає. Це історія про зникнення — краси, цінностей, самого уявлення про щастя. Це не сентиментальна історія. Героїня — не жертва й не фатальна жінка. Вона — як архітектура, що більше не відповідає часу, але все ще стоїть. Її краса — це останній залишок старої естетики, що вже не має значення. Її трагедія — в неактуальності. У стилі Фіцджеральда тут багато повітря: описи — наче спогади, які ледь тримаються в пам’яті.
Загадкова історія Бенджаміна Баттона
Що буде, якщо поглянути на життя з іншого краю, де юність — не початок, а кінець? Ця історія починається абсурдно і змушує збитися з ритму звичного сприйняття часу. Фіцджеральд пише з іронією, навіть насмішкою. Його стиль простий. І саме ця стриманість робить розповідь такою проникливою. Тут немає великих життєвих поворотів, глибоких психологічних портретів, складних діалогів. Перевернувши часову лінію автор оголює механіку втрат, розривів, чужості, яка неминуче виникає між тим, хто змінюється, і тими, хто ні. Фінал новели — тиха катастрофа. Життя Бенджаміна стискається до точки.
Повага до традиції
Повість «Тисяча журавлів» входить до цієї збірки. Написано її було далекого 1951 року, однак твір досі не втратив своєї актуальності та ідентичності. Від нього віє японськістю, якщо можна так висловитися. Напевно, через опис чайної церемонії, якій приділено чимало уваги. Через героїню Тікако - жінку із великою родимою плямою на грудях, з якої росло волосся; організаторку чайних церемоній. Прикметно, що хлопець Кікудзі знає, що Тікако була коханкою його батька, що вона зберігає деякі повʼязані з ним речі, зокрема чашку, що матір прекрасно знала про їхній любовний звʼязок.
По цей бік раю
«По цей бік раю» Фіцджеральд написав у двадцять чотири — і це відчутно. Тому що в ньому є те, чого не вміють фальсифікувати старші — справжнє зачарування собою, світом, розмовами вночі. Головний герой — дзеркало покоління, яке ще не знає, що воно втратило, але вже підозрює, що нічого не знайде. Він красивий, розумний, самозакоханий, читає Ніцше, ходить у Прінстон, закохується надто часто. Фіцджеральд пише різко, рвано, місцями театрально. Тут змішані жанри: есе, діалоги, фрагменти п'єс, внутрішні монологи. На глибинному рівні «По цей бік раю» — це книга про втрату центру.