Рецензії та відгуки на книгу

Джерело наших знань про стародавній Рим

Уперше про автора і книгу я почула на першому курсі університету, історичного факультету, коли ми вивчали Римську Республіку та імперію. Одним із завдань історика є робота з джерелами, тож Светонія ми вивчали, хай й за уривками та хрестоматіями. У нього, як і в грецького Плутарха, особистісний підхід до історії домінує. Тож якщо грек у своїх «Порівняльних життєписах» поєднує у пари грецького та римського воєначальника, то Светоній зосереджується виключно на римському правителеві - від діяча доби Республіки Цезаря й до імператорів - Августа, Калігули, Тіта, Веспасіана та інших.

Середня: 4 (1 оцінок)

Опубліковано kriukov7@ukr.net Вт, 10/21/2025 - 10:47

#

Навчальний посібник розрахований на вчителів фізичної культури, і покликаний ліквідувати відсутність методичного матеріалу з викладання легкої атлетики в школі,Саме брак української літератури з цього виду спорту,змусили авторів,і ми дякуємо їм за це,зібрали докупи всі правила занять легкою атлетикою.Причини помилок,принципи навчання, послідовність виконання вправ, поняття про техніку легкоатлетичних вправ ,і методику навчання,правила змагань -все це вмістилось в цій невеликій за обсягом книгу(125сторінок) також подана використана література,яка допоможе розібратись в тонкощах цього виду спорт

Середня: 5 (1 оцінок)

Опубліковано kriukov7@ukr.net Вт, 10/21/2025 - 10:28

#

В книзі зібраний практичний досвід вчителя фізичної культури,його рекомендації,поради,методика удосконалення техніки виконання вправ.Незвичайний ,нестандартний підхід до вивчення різноманітних, елементарних правил.А головне-,що автор разом з дітьми на собі практикував всі ці рухи.Кожна сторінка цікаво написана,від душі,як кажуть,Але разом з тим і методично правильно.Маленькі секрети ,починаючи від правил техніки безпеки, попередження травматизму до методики удосконалення техніки в легкій атлетиці,в спортивних іграх: баскетболі,волейболі,у навчанні плаванню.Представлений досвід проведення спор

Середня: 5 (1 оцінок)

Опубліковано sveta Вт, 10/21/2025 - 10:24

#

Прощавай, літо!

"Прощавай, літо!" — це пізнє і дуже особисте продовження відомого роману "Вино з кульбаб", але тут уже немає того легкого захоплення світом, яке властиве дитинству. Це книга про межу — невловиму і майже фізично болісну — між ще дитинством і вже не зовсім ним. Бредбері не романтизує цей перехід — він показує його таким, яким той є насправді: незручним, сповненим бунту, розчарувань і дивного передчуття змін. Стиль Бредбері — щось між прозою й поезією. Він не описує літо — він його вдихає, пропускає крізь себе, наче гаряче повітря над асфальтом. Речення короткі, уривчасті, емоційні.

Нема оцінок

Опубліковано Darina Tishakova Пн, 10/20/2025 - 23:07

#

Чи це сон? Чи це правда? Чи це смерть?

Уявіть, ви дівчина в школі - інтернат у вас є найкращі друзі, хлопець з якими ви проводите увесь свій вільний час.

Але одного дня вашого хлопця знаходять мертвого. Вердикт поліції: самогубство.

Це не може бути правдою! Але у домовину, Джек забирає не тільки таємниці, але й дружбу між вами всіма.

Кілька років потому, ваша давня подруга запрошує на вечірку. Ви неохоче погодилися.

Але...

Чи взагалі вам судилося дружити?

Бо навіть цей начебто звичайний вечір перетворюється в жахіття звідки вибирається лише один.

Середня: 4.7 (3 оцінок)

Опубліковано Darina Tishakova Пн, 10/20/2025 - 22:56

#

-Поїдь, забери його.

Книга наповнена темною і холодною атмосферою, але на диво сповнена також й теплих відносин між дядьком та племінником. При читанні легко поринаєш в історію.

Мені сподобалися головні персонажі. Вони мають розвиток. Наприклад Паша, який на початку здавався максимально відлюкуватим, тихим і боязким, в кінці став сміливішим і впевненим на чиєму він боці.

Саша який виявився не збреши-голово , а дуже розумним хлопцем який любить і цінує свою родину. Особливо Пашу, хвилювався за нього всю дорогу. Вони пройшли нелегкий шлях разом.

Середня: 5 (1 оцінок)

Опубліковано kriukov7@ukr.net Пн, 10/20/2025 - 21:42

#

Книга Богдана Шияна відрізняється від попередніх посібників, більш гуманітарним підходом,до питань теорії фізичного виховання, Орієнтується автор на потреби української нації та її традиції.Це дало можливість провести через усі розділи головну ідею про процес підготовки підростаючих поколінь до прийняття на себе відповідальності за власний фізичний стан після закінчення школи.І навчання повинно орієнтуватися на найближче майбутнє.,де треба вміти творчо мислити і діяти, приймати рішення в нестандартних ситуаціях,бути комунікабельним з розвинутими навичками роботи в групах і колективах.Здоров�

Нема оцінок

Опубліковано sveta Пн, 10/20/2025 - 21:02

#

Син Вовка

Ця збірка — не просто розповіді про Північ, її холод і сніг. Це тексти про людину, оголену до кістки: позбавлену соціальної мішури, змушену вибирати між голодом і гідністю, життям і честю, коханням і законами племені. “Син Вовка” — ранній Лондон, але вже письменник із виразним голосом. Північ у цих оповіданнях — не фон і не екзотика. Вона — головний співавтор. У “Білому безмов’ї” тиша смерті звучить гучніше за крик; у “В далекому краї” — холод повільно точить людську волю, поки від неї не лишається нічого, окрім інстинктів.

Нема оцінок

Опубліковано sveta Пн, 10/20/2025 - 20:26

#

Звичай білої людини

Джек Лондон у “Звичаї білої людини” пише з холодною чесністю, яка часом межує з дискомфортом. Це коротке оповідання не лишає простору для затишного читання. Ні про добро, ні про зло. Тут — про порядок. Лондон не пише про подію — він пише про механізм. Про те, як культурна перевага — не аргумент, не філософія, а вольове рішення — стає жорстким каркасом для іншої культури. Автор не захоплюється і не критикує, а фіксує дії як факт: ось як працює імперія. Лондон не драматизує, не додає барв. Мова точна, економна, майже математична.

Нема оцінок

Опубліковано sveta Пн, 10/20/2025 - 20:16

#

Джеррі-островик

Це не просто пригодницька історія про собаку, виховану на південних островах. Це уважне і безжальне дослідження того, як культура, насильство, природа і прив’язаність переплітаються у спільному вузлі існування. Лондон не пише казку про тварину — він через собаку говорить про людину. Джеррі — не алегорія, не символ, не герой у людському розумінні. Він — істота, що формується під дією середовища, обставин, рук, які гладять або б’ють. У цьому творі Лондон знову — натураліст: він не ідеалізує, не жаліє, не згладжує. Людина — колонізатор, руйнівник, господар або кат.