Рецензії та відгуки на книгу

Стиль п’єси — мінливий, як настрій героїв. Від легкого жарту й бешкетного римування — до фатальної лаконічності фіналу. Лексика у Ромео — хвиляста, як його почуття: то перебільшена, то піднесена, то різко земна. Джульєтта ж говорить точніше — її мова несе більший внутрішній вогонь, менш риторичний, але глибший. Вона не "закохана", вона — у ситуації, де любов змушує її дорослішати швидше, ніж дозволяє час. У цьому творі багато простору — балкони, вулиці, нічні сади, склеп. Але що далі, то тісніше стає всередині. Простір стискається, рух обмежується.

Петер тікає з маленького села до університету, до міст, до жінок, до мистецтва — і повертається не тому, що знайшов, а тому, що втомився шукати. «Петер Каменцінд» — не про події, а про поступове розшарування внутрішньої тканини. Петер п'є, блукає, пробує жити — але за кожною сценою стоїть відчуття, що його життя — це щось, чого він не міг втримати в руках. «Під колесами» — жорсткіша і точніша повість. Гессе тут ближчий до соціального експерименту, але його цікавить не суспільство як система, а окрема дитина, що потрапляє у нього, як у жорна. Ханс здібний, слухняний, "перспективний".

Ця книжка не про протистояння розуму й чуттєвості, не про вибір між монастирем і дорогами світу. Це історія про те, як людина намагається прожити себе. Нарцис — це форма. Гольдмунд — вміст. Нарцис, хоч і мовчазно милується своїм віддзеркаленням у світі знань, відчуває порожнечу. Гольдмунд — навпаки, повен життя до країв, але розчиняється в ньому, втрачає себе в кожній жінці, в кожному образі. І коли Гольдмунд вирізає фігуру Діви Марії, він не просто творить — він намагається зафіксувати те, що завжди вислизає. І все ж, попри час і місце дії, «Нарцис і Гольдмунд» — це роман дуже сучасний.

Це не детектив у класичному розумінні, і не трилер у традиційній формі. Це майже психіатричний звіт, написаний мовою літератури. Твір, у якому логіка зникає в диму пожежі. Головна героїня після трагедії втрачає пам’ять. Вона спадкоємиця чи самозванка? Ця Попелюшка не шукає принца, вона шукає себе. І, що страшніше, — знаходить не те, що сподівалася. Ідея твору — деструкція ідентичності через пам’ять. Те, ким ми є, залежить не лише від того, що ми пам’ятаємо, а й від того, що інші нам дозволяють згадати. У творчості Жапрізо цей роман стоїть осторонь. «Пастка» — це скоріше експеримент.