З перших сторінок виникає відчуття, що Купрін пише зі знанням справи і непогано орієнтується у проблемі, так би мовити зсередини. Та так, що у мене в першій половині твору навіть місцями з'являлась деяка гидливість по відношенню до автора, незважаючи на серйозність та професіоналізм у викладі порушеної проблеми. Купрін у своїх творах переважно пише про те, чому він був очевидцем, що відчув і пережив. При такому підході складно залишатися відстороненим, але це й надає його творам життєву натуралістичність на відміну від частої надуманості і притягнутості багатьох інших творів.

Дивно, як за цим романом ще не зняли фільм – текст відчувається дуже кінематографічним. Роман читається легко та швидко, сюжет захоплює. Сцени із доглядом за дітьми мене не напружували, хоча питання, навіщо в подібному (технотрилер) романі стільки подібних подробиць, все ж таки виникло. Герой не видався невдахою чи скиглієм, просто у нього пішла не найвдаліша смуга, а тут ще дружина, схоже, знайшла іншого — що йому в такому разі робити — веселитися і молодецтво виказувати? Нормальна собі реакція звичайної людини.

Малий Ендер, вивчившись у спеціальній школі, буде єдиною надією людства - він має здобути важку перемогу у вже третій війні людей проти інопланетних безжальних завойовників - жучар. Незрозуміла людському розуму жучарська матка веде свій флот, керуючи ним як єдиним цілим - своїм роєм, буквально миттєво змінюючи і погоджуючи дії окремих ланок.

Мені складно порівняти цей роман Діка з чимось ще — не можу назвати себе знавцем жанру, хоча, звісно, щось із альтернативки мені траплялося. Але то було більш розважальне чтиво, тут же явно солідний багатошаровий твір, з філософським підтекстом, з Книгою змін із чуждої мені культури, з багатообіцяючою поетичною назвою «Людина у високому замку», яка (назва) ніяк себе не виправдала (тут спойлер: нема тут ніякого замку). У принципі мені не складно повірити у світ, описаний автором.