Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у лютому 2026 року
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
#
«Я, Паштет і Армія»: інструкція з виживання в дурдомі
Як сказав би Кузьма, "ЧУВАКИ", ця книжка - це не про армію і не про "священний обов'язок". Це про тотальний, безпросвітний ідіотизм системи, яка намагається зробити з нормальної людини квадратного рагуля. Коли автор її писав, він точно не думав про літературні премії, він хотів показати, що «совок» - це не країна, це діагноз. І скільки б років незалежності не минуло, його всерівно варто встановлювати. Це коли тебе змушують фарбувати траву і будувати генералу дачу замість того, щоб вчити захищати батьківщину.
#
Анатомія братовбивства
Це не «сільська проза» про важку долю хліборобів, це перший український психоделічний горор, де головним маніяком-убивцею є не Сава, а сама Земля. Кобилянська написала страшну річ: вона показала ґрунт не як годувальника, а як темне божество, ненаситного Молоха, який вимагає людських жертвоприношень.
#
Ідеальний сетинг для блокбастера
Пантелеймон Куліш написав не просто роман, він написав готовий сценарій для Netflix, який лежить у шухляді вже 160 років, поки ми знімаємо якісь картонні мелодрами...
#
Любов і ненависть одночасно
Прочитав "Польові дослідження" Забужко і відчув, як текст розламує череп, заливається в середину й осідає десь між свідомістю та підсвідомістю, там де ховаються всі наші національні травми, сексуальні комплекси й постколоніальні фантоми.
Ратовниця
Упевнена, що творча спадщина Михайла Могилянського ще знайде вдячного читача. Я ж із захопленням хочу поділитися думками про новелу «Ратовниця», яку опубліковано в цій книзі, поряд із уже згадуваними мною вище «Стріл», «Наречена», «Згуба». У цій новелі опису інтиму взагалі нема, хоча головною героїнею є повія (проститутка). І новела має більше соціальне звучання, схоже із творами класиків української літератури. Головний герой десь знімає помешкання - це була звична річ у Києві початку 20 століття.
Мина Мазайло
Пʼєса, що читається легко, у комічному стилі, яка яка й сьогодні звучить відчутно актуально. Сюжет нескладний службовець Мина Мазайло хоче зробити кар’єру за допомогою зміни прізвища, він соромиться власного прізвища й походження, вважаючи українське «непрестижним», і це виглядає водночас комічно й трагічно його підтримують дружина, дочка Рина і сестра дружини тьотя Мотя. Опирається нововведенням син Мини Мокій, який любить українську мову і культуру. З цього приводу у родині постійно розгоряються дискусії.
#
Стендап XVIII століття
«Байки Харківські» Сковороди - це коли ти зайшов у бар до наймудрішого хіпстера XVIII століття, а він замість нудних повчань почав травити анекдоти про звірів, від яких у тебе починає сіпатися око, бо в кожному кабані чи бджолі ти впізнаєш свого сусіда або, що гірше, самого себе. Сковорода тут виступає як топовий стендапер, який замість мікрофона взяв перо. Він не просто пише про тварин, він їх «тролить». Чого варта лише оця його ідея про «сродну працю». Це ж фактично маніфест проти офісного планктону тих часів!
#
Текст-галюцинація
«Тіні забутих предків» - це текст-галлюцинація, де за етнографічним фасадом ховається справжня первісна пітьма. Коцюбинський написав не просто історію про Карпати, він створив простір, де людина розчиняється в природі, як сіль у гірському потоці. Це важке читання, бо воно не апелює до розуму, воно б'є прямо в підсвідоме, в ті пласти нашої пам'яті, де ми ще боялися лісу і вірили в живий голос вітру.Колорит тут не для краси, він як густа смола, що заліплює очі.
Енеїда
«Зла Юнона, суча дочка,
Розкудкудакалась, як квочка».
Напевно, ці рядки більшість пам’ятає ще зі школи. Тож у дорослому віці перше, до чого я повернулася це українська класика. І “Енеїда” відкрилася зовсім з іншої сторони. У школі, мабуть, було забагато богів у вигляді серіалів «Ксена принцеса воїн» та «Геркулес» ( дуже схожа історія)!чомусь запам’яталися краще 🫣
Ідеалізована минувшина
Памʼятаю, як у школі під час прочитання цієї повісті я була дуже зла на головного героя, який вирішив пожертвувати життям власного сина заради збереження життя тухольців. Я б так не змогла. Тепер, під час війни, знаю чимало історій, де служать і батько, і син, вважаючи це за свій обовʼязок перед державою. Напевно, саме в такому контексті слід розглядати повість: Захар був готовий пожертвувати життям одного з мешканців громади задля порятунку всіх інших. Чи вчинив би так само Максим, якби був на місці батька? Не впевнена.