«Ми живемо в таку пору, коли люди не мають ніякої цінності»

У 50-х роках минулого століття Рей Бредбері написав фантастичну книгу про майбутні часи. Яким же він був далекоглядниим описавши цей світ.

Світ, у якому люди, живучи в одному помешканні, не мають часу одне для одного.

Світ, у якому читати книгу - це злочин проти влади (і мова не про бульварне ванільне чтиво, з яким читач деградує і не розвивається). Адже, ви читаєте книгу - ви думаєте, а такі люди несуть небезпеку провладним структурам.

"Що за божевільний час, в який милосердя стає жорстокістю, а матері з великої любові благають смерті своїх дітей!"

Сувора зима 1933 року. Втративши всю родину, та в не силах залишатися у сільському дитбудинку, 15-річний Андрій, сподівається знайти роботу в столиці. Дорогою до Харкова Андрію трапляються сотні трупів. Але хлопець вже звик до цього, він сприймає це як буденне явище.

У цій історії різдвяного дива не трапиться, а все тому, що першоджерелом всіх лих на землі є імперіалізм та ядерна зброя.

Вже два тисячоліття християни світу живуть міфом про Господню благодать, яка зійде з небес, але реальність така, що  із небес до невинних людей
всечастіш надходить смерть: з часів Другої світової на голови людства посипалися мільйони тонн бомб. Останню крапку у тій війні поставила ядерна бомба.
Й відразу після ІІ світової війни по всьому світу країна за країною почали залучатися до ядерних випробувань.

          У творі розповідається про життя сім’ї графа Максиміліана Моора. Його старший син Карл став розбійником. Одного дня Франц, молодший брат Карла, приніс батькові листа від довіреного з Лейпціга, в якому розповідалося, що Карл „ Наробивши боргів на сорок тисяч дукатів, звівши, перед тим, дочку тутешнього банкіра, і смертельно поранивши на дуелі її залицяльника,  вирішив втекти від правосуддя, а з ним ще семеро таких як він....” Дізнавшись про це, старий Моор вирішив, що Карл має жити у злиднях, поки не зміниться і попросить у нього прощення.