Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у січні 2026 року
You are here
Рецензії та відгуки на книгу
Усі / Найкращі за місяць / Найкращі за рік
Зареєструйтесь щоб отримати доступ до всіх рейтингів.
Служниця спостерігає
Фріда Мак-Фадден у “Служниця спостерігає” створює історію, де побут перетворюється на поле напруженого спостереження. Здавалося б, буденна робота служниці в заможному домі стає точкою перетину чужих таємниць, мовчазного страху та тихого бунту. Мак-Фадден пише просто — але ця простота обманлива. Її речення лаконічні, точні, мов короткі спалахи камер відеоспостереження: показують рівно стільки, щоб читач не міг відірватися. Авторка використовує паузи, побутові деталі, недомовленість. Саме в тиші між словами народжується тривога.
Японський класик
Двадцять шість років життя. Вічно юний поет. Інакше про Такубоку не скажеш. Його танка (пʼяти вірш) вперше прочитала в школі. Тоді вони мене особливо не вразили: ну що такого - написати пʼять рядків без рими? Однак з роками, коли я краще пізнала японську культуру, зрозуміла, що японці - доволі тонкий народ, який прагне до злиття з природою, тому кожен рядок має бути сповнений гармонії та якоїсь глибокої сили. Природа - всюди.
Історична психологія
Нечасто зустрічаєш фахівців у питаннях історичної психології. Якось ми не звикли аналізувати історію з точки зору оцінки вчинків діячів. Просто послуговуємося подіями та фактами. Та й часто обмежені в джерелах, щоб пояснити те чи інше явище. Скажімо, у 19 столітті модним було написання щоденників і спогадів, тому ставлення до подій можна витягнути звідти. А що робити, приміром, із періодом Київської Русі, коли джерел обмаль? Та й маючи щоденник, хто гарантує, що там дійсно правда, зважаючи на те, що великі люди знали, що їхні щоденники читатимуть?
Флаш
На перший погляд видається примхою — Вірджинія Вулф розповідає історію собаки. Але ця наївна оболонка обманлива. Книга — не про пса і не про його господиню поетесу. Це — про спосіб бачити світ без тягаря людських узагальнень. Флаш живе не розумом, а нюхом. Через цей нюх Вулф відкриває зовсім іншу поетику: світ запахів, ритмів, змін, які не піддаються логіці. Її мова коливається між іронією і співчуттям, між гумором і філософською меланхолією. Тут немає звичної для письменниці фрагментарності свідомості — натомість є спроба поглянути на людину збоку, очима істоти.
Посібник для вступу.
Цей посібник можна назвати такою собі шпаргалкою. По-перше, через формат. Це малесенька книжечка, що є трохи більшою від долоні. По-друге, через зміст. Адже, здається, тут згадано всіх письменників від найдавніших часів до початку ХХ століття. Так, останнім у списку йде Володимир Винниченко. Та це лише здається, бо зараз програму значно розширили та додали інших авторів. Коротко і по суті. Від усної народної творчості та найвідоміших жанрів, які вивчаються у школі, до творчості модерністів.
Наука і література
Свого часу на історичному факультеті в нас викладав історію України талановитий науковець і велика людина Петро Натикач. Наприкінці кожної теми Петро Іванович диктував список художніх творів. Він вважав, що читання художньої літератури на історичну тематику розширює кругозір, робить людину більш ерудованою та занурює глибше в історичне тло. Звісно, що він перечитав усі пропоновані нам повісті і романи.
Вище крокви, теслярі! Сеймур: Вступ
Ця книга — спроба почути, як звучить мовчання людини, яку вже неможливо запитати ні про що. Селінджер пише не про події, а про присутність, яка лишається після втрати. “Вище крокви, теслярі!” і “Сеймур: Вступ” — два тексти, що з’єднані однією тінню: Сеймуром, старшим братом, чия відсутність відчутніша за будь-яку появу. Перша повість — це рух крізь незручність, людську розгубленість і майже комічні ситуації весільного дня. Але під легкою іронією ховається напруга: молодий чоловік спостерігає, як світ намагається зрозуміти людину, якої вже немає поруч.
Новий підхід до історії
168 сторінок тексту. Чи достатньо цього для того, щоб розповісти про розвиток країн третього світу у новий час? Мені здається, що ні. Цього замало! Про саму Японію можна говорити багато, про визвольний рух у Латинській Америці тим більш. А як же Османська імперія та хоча б російсько-турецькі війни? Однак, як виявилося, можна.
Дев’ять оповідань
“Дев’ять оповідань” — це книга, у якій не сюжет веде читача, а внутрішній рух людини, її крихка спроба бути живою серед тиші, що настала після великих потрясінь. Селінджер не створює великих подій — він спостерігає, як дрібні емоційні зсуви стають землетрусами у свідомості його героїв. Світ цих оповідань заселений людьми, які нібито живуть звичайно — телефонують, пишуть листи, розмовляють у кав’ярнях, — але за цією зовнішньою звичністю постійно відчувається щось зламане. У “Чудовому дні для рибки-бананки” смерть виростає з невимовного, майже невидимого болю.