Творчість Вернера фон Гейденстама мені дуже перегукується із творчістю Пера Леґерквіста та Сельми Лагерлеф.
Усі троє - шведи, усі троє - Нобелівські лауреати з літератури, і усі троє торкнулися тонкого фаустівського питання пошуку себе і розмежування віри та релігії.

Дуже цікаво співставляти те як от Пер Леґерквіст підійшов до даного питання крізь призму грішника Варавви, Сельма Лаґернеф крізь образ розбійника Єсту Берлінґа, а от Вернер фон Гейденстам - навпаки розкриває питання пошуку віри зі святою Берґіттою.

          У творі розповідається про життя сім’ї графа Максиміліана Моора. Його старший син Карл став розбійником. Одного дня Франц, молодший брат Карла, приніс батькові листа від довіреного з Лейпціга, в якому розповідалося, що Карл „ Наробивши боргів на сорок тисяч дукатів, звівши, перед тим, дочку тутешнього банкіра, і смертельно поранивши на дуелі її залицяльника,  вирішив втекти від правосуддя, а з ним ще семеро таких як він....” Дізнавшись про це, старий Моор вирішив, що Карл має жити у злиднях, поки не зміниться і попросить у нього прощення.

                                  ХТО Ж ВІН, ПОЛЯК З ПОЛІСЬКОЇ ГЛИБИНКИ?

(Роздуми над книгою Бориса Боровця «Михайло Яцковський у документах, віршах і листах». Рівне, 2010)

І нехай шаленіють собі від безсилої злості.

Нам робити своє – через терни в майбутнє іти.

Східняки й западенці, бандерівці і запорожці,

Воскрешаймо Вкраїну, підносьмо її над світи!

Борис Боровець

                            У ПОЕТИЧНІЙ СВІТЛИЦІ НАДІЇ ЯРМОЛЮК (За збіркою "Небес осінніх сивина". Рівне, 2002)