Робити щодня ретвіт запису зі сторінки Юрка Іздрика у Facebook стало повсякденним моїм заняттям. Я не перестаю дивуватись, ЯК (?!!), поки я сплю/їм/п’ю/ходжу на навчання, він встигає написати черговий(геніальний!) вірш. Поезія Іздрика стала особливою для мене ще тоді, у 2011, коли ходила та повторювала «любиш – не любиш,хочеш – не хоч, я відриваю приклеєний скотч». Відтоді книга Юрка Underworld зайняла почесне місце не на полиці, а у рюкзаку, вона стала «книгою-мандрівницею», тією, яка супроводжує тебе скрізь. Від учора склала їй компанію нова віршована книга Іздрика під назвою «Ю»

Мабуть, деяких авторів таки хвалять через так звані «особисті зв’язки». «Привіт, друзяко, а чи не напишеш мені файного відгуку? Ти ж мій друзяка». «Та будь ласка, мені що, важко?» Принаймні, таке враження залишає по прочитанню прози Наталки Сняданко. Читаємо на обкладинці «Гербарію коханців» такі рядки від Тараса Прохаська: «Наталка Сняданко захоплює своєю внутрішньою свободою. Здається, вона настільки відважна, що пише тільки так, як їй хочеться. Вона розповідає своє. І, власне, тому ми сідаємо, замовкаємо і слухаємо».

Науково-фантастичний роман. Думала,буду його мучити до неможливості довго,бо не дуже цікавлюся таким жанром,а прочитала за дві доби. І подумалося,що не така то вже й фантастика! У автора явно був дар яснобачення!) Теперішні плазмові телевізори,плеєри,інша техніка,без якої ми вже не уявляємо собі життя,цілодобові реаліті-шоу і сіт-коми...Якби на книзі не стояла дата 1951,то цілком можна було б упізнати сьогодення. Нелюбов і неповага до читання і якісної літератури зокрема...Людське життя ціниться так мало.

У новій книжці професорки О. Слоньовської «Дівчинка на кулі», яка вийшла у 2012 році, на тлі суспільних процесів 1960–1990-х років у Радянському Союзі розгортається історія сільської провінціалки Ольги. Роман позначений автобіографізмом, сповнений колоритних сімейних конфліктів, дидактизму, соціально-політичних реалій епохи та плаксивого сентименталізму.