Свого часу я робив репортаж в одну газет про протест залізничників перед колишнім Мінтрансом (зараз ця установа має назву Міністерство інфраструктури України). Тоді учасники акції вимагали поліпшення соціальних умов, відмінити комп’ютерний відбір бригад на рейси, повернути старі маршрути, скасовані через уведення нових поїздів «Хюндай» тощо. На жаль, мою публікацію чинодрали не почули, сумніваюсь, що життя працівників залізниці покращилося. Але це стало приводом почати розмову про видання, присвячене залізниці.

чи було у вас коли-небудь так,що,читаючи книгу, ви не могли знайти слів,аби описати все те,що відчуваєте? чи хотілось вам плакати лише від того, що книжка закінчилась? чи уявляли ви себе одним з героїв цієї книжки? на кожне з цих питань я можу відповісти тверде «ТАК»! за своє не надто довге життя я прочитала безліч десятків, чи ба,сотень різних книжок, починаючи від дитячої усіпусішної маячні, закінчуючи серйозними всесвітньовідомими романами. та лише цього року я знайшла для себе найкращу з найкращих, саме таку книгу, яка залишиться у моїй пам'яті назавжди.

"Границы у нас в головах..."
Тільки дочитала цю книгу (а прочитала я її на одному диханні) сіла писати рецензію. Я й читати її почала з цікавості, бо переглянувши порядка 20-ти рецензії на неї не побачила жодної негативної, чи, принаймі, байдужої.
Події відбуваються у 60-хх роках, в Америці, штат Місісіпі. Це ж період дитинства наших батьків, період науково-технічного процесу і, при цьому, десь у світі, одні люди принижують і знущаються над іншими лише через те що шкіра в них іншого кольору!